Наша мама найкраща у світі жінка, без перебільшень. Бо те, як вона жила і працювала для нас братом заслуговує великої похвали.
Вона сама за освітою інженер-технолог, закінчила університет з червоним дипломом. Однак, працювала у салоні краси перукарем та прибиральницею. Бували місяці, коли вона працювала і у свята, і на вихідних без обідніх перерв.
Тому я вже в 10 років могла сама забрати молодшого брата з садка, помити посуд, піти в магазин по продукти, винести сміття. А у 12 няньчила сусідських дітей за гроші. Звісно, мені платили мізер, смішні копійки. Але зате я мала перший “прибуток”.
Думаєте, ми так погано жили без батька? Ні, він у нас був. Але “татом” його було важко назвати. Він приходив ввечері, їв та йшов дивитися футбол. Ми з ним ніколи не гралися, тата не цікавили наші справи у школі. Він навіть не ходив на батьківські збори, а про випускний я вже мовчу. От як я сприймала нашу родину – є братик, мама, я і ще десь окремо тато.
Не дивлячись на те, що він заробляв нормальні гроші (мав магазин автозапчастин), але дорогих подарунків ми ніколи не бачили. Одяг та іграшки купувала тільки мама або ж бабуся дарувала на свята. Одягалися ми з братом досить скромно, я не мала тих типових дівчачих аксесуарів, типу браслетики, заколки чи банти. Часто сукні та кофтинки мама брала з секонд-хенду. А отримати шоколадку чи кіндер-сюрприз для нас було найбільшим щастям.
І коли мені було 13, то ми дізналися про його таємницю. У тата на роботі була якась коханка. Тому от відповідь, чому ми жили скромно, адже всю зарплату він витрачав їй на подарунки. Мама одразу зібрала всі речі, написала заяву на розлучення і ми переїхали в однокімнатну бабусину квартиру. Мама спала на розкладачці в кухні, а ми тіснилися на маленькому диванчику.
Після розлучення ми тата не бачили взагалі. Зник взагалі, ні дзвінків, ні листів.
Але наша мама важко працювала. Приймала сусідок на стрижку вдома, їх фарбувала, заплітала.
Так минуло 10 років. І мама завдяки цій титанічній праці зуміла поставити нас з братом на ноги. Якби не її підтримка та любов, то я б не змогла вступити до найкращого університету, ще й на державну форму навчання. Брат так само, після школи вступив до семінарії на священника.
Зараз у нас все добре. Мама відкрила свою перукарню, купила більшу квартиру і переїхала туди з бабусею. Я часто приїжджаю до них у гості. Нещодавно вона ще й назбирала на дуже гарну іномарку, одразу з салону. Ми з братом щиро радіємо за її успіх.
І нещодавно вона таке сказала за столом:
– Знаєте, от я найбільш вдячна вашому батькові за це. Якби не він, то я би взагалі не рухалася. Певно, далі працювала прибиральницею в тому салоні.
– Мамо, ти що така кажеш?
– Так, доню, то правда. Ніщо мене так не мотивувало, як ваш тато. Бо я розуміла, що не хочу з ним далі створювати родину і вирішила самотужки вигризати дорогу.
Я щиро вдячна мамі за цю турботу і ласку. Любі читачі, інуйте ваших батьків, адже вони стільки сил витрачаю на наше виховання!
Вам сподобалася ця історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!