Мої батьки залишили у спадок невеликий будиночок за містом. Хоча тоді це була невелика ділянка з маленькою хаткою. Дах протікав, гнилий паркет та розбиті вікна. Довго не знали, що робити з ним. Шкода продавати, адже це пам’ять про мою родину. Але яка нам з нього користь?
Вирішили, що будемо там помалу будувати будинок. У нас є доросла донька Ганна, навчається в університеті на 2 курсі. От якраз вона закінчить навчання і ми віддамо їй нашу трикімнатну квартиру, а за той час переїдемо за місто жити. Ми мріяли про власний особняк з невеличким садочком та лазнею, а поруч є ліс та озеро. Звісно, що тут живуть багато людей, хороші сусіди. Декілька хвилин на машині – і ми у місті.
Однак, наші родичі тільки пальцем біля скроні крутили та казали, що у нас нічого не вийде. Часто насміхалися з такої ідеї, мовляв, нічого доброго не вийде з такої старої халупи та і в місті краще жити. Але ми не звертали увагу та їх слова, нас більше хвилювали ремонтні процеси.
Якраз через два роки все встигли. Донечка закінчила університет з червоним дипломом і ми гордо вручили їй ключі від квартири. Тепер вона там господиня! А всі свої речі перевезли до будиночка. Звісно, що витратили багато грошей, навіть кредит оформляли. Вирішили, якщо жити – то у комфорті та затишку. Збудували другий поверх, гараж на дворі, широку терасу. Чоловік власноруч зробив лавочку, стіл та альтанку, щоб влітку вечеряти у саді та милуватися природою.
Ніхто нам не хотів допомагати у будівництві та фінансами. До кого не телефонували – грошей нема, спина хвора і взагалі нема бажання. Добре, ми й без таких “помічників” впоралися на відмінно! Велика кухня та широкі вікна, які виходили на садочок. Я часто готувала їсти там і спостерігала за тим, як цвіли мої півонії та троянди. Чотири спальні, дві ванні кімнати та літній душ. Потім ще поставили басейн, декілька лежаків та місце для мангала. Деякі меблі чоловік робив з дерева своїми руками. Я довго не могла намилуватися нашою роботою.
Вирішили на новосілля запросити наших родичів. Це була просто фатальна помилка! Всі тільки ходили від кімнати до кімнати та хвалили нас за такий чудовий будинок. Однак, ніхто не допомагав мені на кухні готувати. Свекруха вирішила позасмагати на терасі, брат чоловіка дивився футбол на новій плазмі. Мовчу за себе, могла дати собі раду з салатами та тортиком. Але моєму Петрові навіть ніхто не поміг дров нарубати для шашлику! А в нього спина ж хвора і руки вже трусяться від такої роботи.
Ми тоді гарно посиділи. Наступна субота почалася з того, що нам у двері голосно стукала свекруха. Вирішила, що погостює у нас декілька днів. Добре, я тільки рада, допоможе мені у теплиці та в саду. Але у жінки були свої плани – їсти щодня полуницю з грядки та плавати у басейні. Якщо ж я попрошу про якусь послугу – одразу чую, яка я погана господиня, адже не можна гостей змушувати прибирати чи щось робити по господарстві!
Ось так я прожила місяць. Тільки мама чоловіка поїхала геть – наступного дня без запрошення заїхав його брат з сестрою та онуками. Мовляв, літо надворі та не хочуть у місті пилюкою дихати, а у нас так гарно та свіже повітря! Знала б я, що такі “гості” мені одні збитки будуть робити. Онуки були зовсім неслухняним, хлопці всі квіти мені потоптали футбольним м’ячем, а дівчата розмалювати штори у всіх кімната фарбами. Але дорослі постійно виправдовували їх вчинки, бо це ж діти.
Ох, я не могла більше так жити! А моя подруга запропонувала приїхати до неї з чоловіком на декілька днів у гори, мали там невеликий будиночок.Та і ми давно не бачилися, чому б і ні?
Дочекалися, коли родичі поїдуть геть, закрили все господарство та дали ключі сусідці, щоб вона поливала квіти та овочі у теплиці. У горах ми добре відпочили!
Але коли я повернулася на дачу, то просто не впізнала свій будинок! Виявляється, що свекруха потайки зробила копію ключів та переконала сусідку, що ми попросили її приїхати та доглядати будиночок. Гілки у дерев були поламані, у теплиці вибите скло та десь зник наш кіт Мурчик!
Виходить брат чоловіка і каже :
– Ой, а ви чому не попередили, що так рано приїдете? Ми тут за будиночком дивилися, поки вас не було, слідкували за господарством!
Тут вже і мій чоловік не витримав. З криками вигнав геть родичів та потім ще й пригрозив судом, мовляв, ті зіпсували наше майно. Після такого випадку до нас ніхто не телефонував та навіть боявся за 10 кілометрів наблизитися до будинку. Нам не шкода для них нічого, правда. Але коли ми власноруч будували цю хатку, то ніхто не допоміг ні грішми, ні добрим словом. А зараз ще вийшло, що ми з чоловіком такі погані люди!
На вашу думку, жінка з чоловіком вчинили правильно, коли вигнали геть непроханих гостей?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!