Зараз важко все це згадувати і переповідати. Але я розумію, що сама у всьому винна, тому й розплачуюся зараз за власні помилки. Я дуже сильно хотіла б повернути час назад і змінити минуле, але, на жаль, так зробити не можна. Найбільше каюся перед чоловіком. Йому несолодко зі мною жилося.
Розлучилися ми з ним нещодавно. Мені зараз 45 років. У нас двоє дорослих діток. І до певного моменту у нас все було чудово. Хоча це я так думала, а коханий весь цей час терпів мене, зціпивши зуби. А я сліпо вірила, що він уже давно мене пробачив.
Почалося все дуже давно. Мені тоді було 20 років. Я була молодою і дурненькою. Тільки влаштувалася на роботу, вийшла заміж. Ми тоді якраз зіграли весілля і почали жити разом. А потім на роботі я зустріла свого начальника – і понеслося.
Не писатиму всього бруду, яким займалася. Словом, я зраджувала чоловікові. А ще постійно брехала. Це тривало майже місяць, а потім все розкрилося. Дружина мого начальника влаштувала скандал і зганьбила мене перед усіма колегами, ріднею та друзями. Постаралася. Ось так про все й дізнався мій чоловік.
З коханцем я стосунки обірвала. До мене дійшло, що я накоїла, але від мене вже нічого не залежало. Чоловік дізнався, і не став скандалити, просто мовчки зібрав речі і пішов.
Я намагалася поговорити з ним, пояснити все, знайти виправдання і таке інше. Але коханий робив усе, щоб я більше не з’явилася в його життя. Уся його рідня та друзі стали стіною і не дали мені навіть підійти до нього. Не було ні скандалів, ні закидів, мені просто дали зрозуміти, що я остання людина і до чоловіка мене не пустять.
Я не витримала. З часом я перестала їсти і спати. Мене мучила совість. Через нерви почали з’являтися різні болячки і незабаром я потрапила до лікарні.
Процес відновлення був дуже важким та довгим. І ось якось до мене приїхав чоловік. Відтоді ми почали все заново. Було дуже складно. Ні про яку довіру та почуття з боку коханого вже й мови не було. А я робила для нього все і старалася відмолити свій гріх.
За кілька років чоловік пом’якшав і став йти мені назустріч. А згодом, як мені здавалося, наше життя налагодилося. Тоді я народила двох діток і ми ростили їх у мирі та злагоді.
Ясна річ, що моя зрада не минула безслідно, але я робила все, щоб усі очевидці просто про це забули назавжди. Або як мінімум, зрозуміли, що я змінилася.
Зараз діти вже дорослі. Кожен має своє життя, свої сім’ї. Якось чоловік прийшов додому з роботи і сказав, що нам треба розійтися. я почала говорити з ним відверто, розпитувала, що не так. І він сказав, що пробачив мені зраду, але забути не зміг. Так і вийшло, що я й досі – чужа для нього людина. І він нічого з цим зробити не може.
Тепер нічого не допомагає. Здається, нам більше не врятувати стосунки. Тому ми розлучилися. Усе відбулося тихо та мирно, хоча діти, які зовсім нічого не знать, були шоковані.
Тепер я самотня. Чоловік також живе один десь за містом. Я ще кілька разів намагалася відмовити його і повернути все на свої місця, але це кінець. Справжній кінець. Тепер мені треба навчитися жити окремо від усіх. У мене більше не має сім’ї. Ось тільки як до цього звикнути, не знаю і досі…
Що порадите жінці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!