Після нашого з чоловіком весілля я переїхала до нього у село. Для мене це не було проблемою, бо я сама родом зі села і роботи біля дому не боялася, тим більше гучне місто точно не для мене.
Батьків його не було вже давно. Але хата поділена на дві сім’ї. У другій частині жила його рідна сестра Віра з чоловіком та дітьми. От тільки мені здалося, що вона мене незлюбила ще після вінчання.
Ми наче й окремо живемо, але спільне подвір’я та комора. Не бачитись щодня нереально. Я завжди старалась бути усміхнено, бо розуміла, що чужа тут. Та як і нормальній людині мені хотілося жити в злагоді, а не як вороги якісь.
Ділянку для городу вона дала мені біля самого краю, де гірше родить. Зранку, коли я вивішую одяг Віра дивиться на мене скоса, вітається ніби крізь зуби.
Я вам більше скажу, вона не хотіла навіть йти на наше весілля, її чоловік мусив вмовляти. І подарували вони дуже мало грошей, але я старалась на це не зважати, бо які в них доходи я не знала.
– Ти не там відро залишила! Можеш хоча б трохи порядку дотримуватись? – фиркала до мене Віра наче вона тут головна господиня.
Я щиро не розуміла, чому до мене таке неприязне ставлення. Я ж нічого поганого не зробила, це вона якісь коники показує. Та щоб зайвий раз не сваритися ми з чоловіком купили собі все необхідне для дому, щоб не позичати у них.
Стосунки з нею псувались кожного дня. Вона навіть до мого Олега претензії висувала і скаржилась на мене. От тільки він не брав це до голови і старався всіляко мене заспокоїти.
А одного дня вся правда вийшла назовні. Поруч з нашою хатою жили добрі сусіди. Жінка Діана, то однокласниця чоловіка. Я пішла до неї позичити трохи муки.
Ми розговорились і вона розповіла по секрету, що Віра розчарована шлюбом з Олегом. Він колись все їм допомагав і з дітьми міг залишитись, а тепер усі обов’язки впали на їхні плечі і вона дуже втомлюється.
– Але ж Олег не зобов’язаний усе життя їй допомагати! Тепер у нього своя сім’я!
– Ну, бачиш, такий у неї характер, – знизала плечима сусідка і ми попрощалися.
Найболючіше, що я дізналась потім, то те, що Віра не хоче аби в брата з’являлись діти. Як можна таке хотіли, мені в голові не вкладається!
– Бо тоді він не допомагатиме племінникам!
– Я не вірю в це.
Після такого у мене все частіше виникають думки про переїзд. Я з коханим говорила про це. Продали б свою частину будинку і все. Але коханий правий, за таке багато грошей не дадуть, принаймні цього точно не вистачить, щоб купити квартиру.
І мені прикро розуміти, що ми тут застрягли ще на кілька років, бо я чекаю на дитину. І як бути з Вірою? Невже вона до останнього так себе поводитиме? Як з нею говорити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!