Я з донькою Мариною ще у 2018 році виїхала на заробітки. У селі ні я, ні вона не мали що робити. Хіба корова та кури нас годували, деякі продукти в сезон везли у місто на продаж. А взимку просто їли хліб без солі. Я навіть сама просила у сусідів хоча б 50 гривень, аби приготувати вечерю. Нового одягу ми ніколи не мали, все купували на секонд-хенді.
Першою до Німеччини поїхала Маринка. А я вже до неї через 3 місяці підтягнулася. Ми разом працювали на заводі. Тут, до речі, Маринця зустріла свого чоловіка. Пауль (я його лагідно називаю Павлик) дуже хороший чоловік, одразу зробив Марині пропозицію та забрав мене на віллу.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Зять має великий бізнес, возить продукти та одяг по Європі. Марину взяв у долю, а я доглядаю за онуками – воджу їх до школи, на гуртки, багато гуляємо. До речі, Пауль був категорично проти, аби я прибирала вдома чи готувала.
“Мамо, ваше головне завдання – няньчити онуків та радіти старості” – повторював Пауль. І спеціально найняв хатню робітницю та садівника, які допомагають нам вести господарство. Навіть маю особистого водія, з яким їжджу на закупи чи шопінг. Думаю, що це Бог мені послав такого хорошого зятя через гірке минуле.
Так от, декілька місяців тому до мене зателефонувала двоюрідна сестра, Жанна. Одразу почала жалітися, як їй важко в Україні жити через війну:
– Зарплату скоротили, я ледь маю на комуналку гроші. А що дітям купити?
– Ну не знаю, чим тобі зарадити.
– А ти не маєш для мене якоїсь роботи? Я чула, що твій зять наче той магнат чи мільйонер.
– Ото чутки в селі розповзлися.
– То що, допоможеш? Ми ж одна родина.
Я почала запитувати в сусідів за роботу для родички. За тиждень знайшла їй вакансію на заводі фасувальницею. Зарплата нормальна, мову знати не обов’язково, там англійську розуміють чудово.
Декілька тижнів Жанна жила у нас на віллі. Однак, вона наче думала, що тут їй все дозволено. Брала без дозволу мій одяг чи косметику, їла продукти Пауля (у нього дієта через хвору печінку), навіть не мила після себе посуд. Заходжу зранку на кухню – а там брудна чашка, крихти хліба на столі, взуття у коридорі розкидане.
Я робила зауваження родичці, але тоді Жанна дуже ображалася.
На роботі в неї справи також були кепські. То ж Пауля знайомий взяв Жанну на завод і я чула, як він потім жалівся. Мовляв, замість роботи вона бігає на перекур, часто запізнюється, якось “халявить” та не виконує норми виробництва.
Тому через 2 місяці Жанна вилетіла з тої роботи, як фанера над Парижем. Довелося їхати на роботу, бо я вже сама втомилася їй роботу шукати.
На ці свята ми приїхали в Україну, хотіли з родичами зустріти Різдво та Новий Рік. Однак, Жанна нас ославила на все село!
Виявляється, вона цілу розповідь вигадала. Типу я забрала в неї паспорт та всі документи, довго не випускала додому, знайшла погану роботу. От тримала в рабстві!
І тепер всі сусіди та родичі на мене косо дивляться. Навіть як були у церкві, то всі оминали та не віталися.
Тому закликаю всіх читачів – ніколи та нізащо у світі не допомагайте таким родичкам. Бо потім гірко пожалієте. На жаль, такі люди не вміють цінувати добрі вчинки та повертаються одним місцем…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!