Ми з Сергієм уже 8 років одружені. У нас є донька Катя, вона першокласниця. Як тільки я завагітніла, моя мама зразу висловила протест. Свекруха теж не була в захваті. Річ у тім, що на той час у нас був невиплачений кредит по квартирі. Але я так довго чекала цієї дитини, адже лікарі діагностували безпліддя.
– Спершу оплатіть за квартиру, а потім дітей плануйте! – сказала свекруха.
– Брати на себе відповідальність у такій ситуації – дуже несерйозно! – підтримала свекруху мама.
Але я зважилась, та й Сергій переконував, що впораємось! Жодної підтримки від наших батьків ми не отримували. Вони ясно натякнули нам, щоб ми на них не розраховували. Коли в Каті день народження, вони й телефонувати забували або відкуповувались дешевими іграшками. Та після одного випадку все змінилось.
У три роки наша донечка часто хворіла і лікар порадив звозити її на море для зміцнення імунітету. В нас з чоловіком не було можливості поїхати з нею, обоє на роботі. Тоді я подзвонила до мами, вона теж відмовила. Свекруха у цій ситуації була більше згідливою і таки поїхала з Катею. Десять днів біля морського узбережжя справили на Антоніну Сергіївну хороше враження. Вона довго нагадувала нам про те, що хотіла б ще кудись звозити свою онуку. Моя мама теж образилась, що її обділили. І вже цього літа вона сама запропонувала поїздку в гори, звісно, за наші кошти:
– Гори – то теж добре для імунітету, – сказала вона.
Тут і свекруха приєдналася. Навіть подарунки принесла для Каті.
Ми ж з чоловіком самі хотіли в Карпати з’їздити – лише ми і Катя. А тут ця війна бабусь почалась:
– Нехай Катя їде зі мною у гори!
– Ні зі мною! Ти вже один раз була!
– То й у мене досвіду більше!
Слухала я ці суперечки і не знала, як розуміти таку турботу. Їй-Богу, як дитину виховувати, то їм байдуже, а як на курорти їздити – перші у черзі!