Чому життя буває таким несправедливим та жорстоким? Ще в студентські роки я була впевнена, що сімейне щастя мені ніколи не світить.
Все це через неординарну зовнішність: руде волосся, обличчя у веснянках та невеликий ріст. З перших днів навчання прізвисько «Руда» так і прилипло до мене. Я дуже комплексувала і соромилась, навіть не говорю про спілкування з хлопцями. Проте був у нашій групі хлопець Роман, за яким я любила спостерігати, згодом воно переросло у симпатію. Роман був мрією багатьох дівчат на потоці, тому на мене він навіть не дивився.
Та одного разу він підійшов до мене. В той момент моє серце почало битися частіше, а дихання ніби не було. Завмерла і чекала на його “Привіт”. Аж ось він каже:
– Привіт, Марічко! Я давно хотів до тебе підійти — сказав Роман.
Таке почути, мабуть, я навіть не мріяла. Однак те, що він сказав потім ошелешило мене…
– Ти живеш в одній кімнаті в гуртожитку з Аліною?
– Так, я
– Це чудово! Хочу попросити тебе про допомогу, адже я вже давно закоханий в неї, але ніяк не можу наважитись їй про це сказати. Чи не могла б ти якось натякнути або розповісти про мене та мої почуття до неї?
– Добре — швидко відповіла я.
Тільки в моїй душі тоді було зовсім не добре, серце мені розбили…
– Дякую тобі! Я знав, що ти хороша дівчина — далі мовив він.
То я добра, а закоханий в Аліну? Кілька днів ходила, як в тумані, на душі було пусто і холодно. Врешті, вирішила поговорити з Аліною, сусідкою по кімнаті. Заспокоювала себе думкою: якщо Роман буде приходити до Аліни, то я зможу частіше його бачити.
Коли Аліна почула про Романа, то так зраділа, сплеснула руками й затанцювала. Виявляється він їй теж давно подобається. Роман — хлопець її мрії! Складно мені було за тим спостерігати, як вона збирається на побачення, як чепуриться і просить допомогти у виборі сукні чи зробити їй зачіску.
Я готувала свою подругу на зустріч зі своїм коханим. Хто б міг подумати, що таке станеться… Проте я терпеливо мовчала, плакала у подушку вечорами й мовчала. Ніколи нікому не признавалась.
Дійшло все до того, що Роман з Аліною на 5 курсі одружились. Згодом вона завагітніла та перевелась на заочне навчання.
Якось зустріла Романа п’яним біля своїх дверей. Присів, схилив голову і щось бурмоче.
– Роман? Це ти? Що ти тут робиш — здивовано запитувала я.
– Та я не маю куди йти, пусти мене переночувати. — просив він.
– Ну заходь вже, раз прийшов.
Тоді зварила я м’ятний чай, пригостила Романа булочками з вишневим варенням. Я знала — Роман їх дуже любить. Тепер і я часто купую їх. Потім ми розговорилися і якось непомітно, чи то алкоголь вплинув на хлопця, чи то туга і жаль, але він почав скаржитись на дружину.
Виявилось, що вони посварились. Аліна після одруження дуже змінилась, це не подобається ні Роману, ні його батькам, оскільки вони живуть разом.
Прийшовши у їх дім, вона змінила все у ньому: інтер’єр, режим, традиції. Стала буркотливою, завжди всім незадоволеною. Спочатку всі сприймали це як звичайні примхи вагітної, але з народженням доньки вона не змінилася. Навіть ще більше розперезалася, стала керувати його батьками. Дорікати у тому, що батько, працюючи на керівній посаді, досі їздить на старому авто, а міг би вже й синові іномарку купити.
А тепер вона змушує Романа покинути навчання та поїхати на заробітки. Мовляв, йому той диплом нічим не допоможе й прибутку не дасть.
Вкінці розмови роман мені сказав:
– Але ти, Марічко, не зважай на наші негаразди – шукай собі пару. Більшість живе у злагоді та любові – сказав і легенько провів рукою по моєму волоссю.
– У любові, кажеш? Та любов у мене є і буде одна. На жаль вона безнадійна – зі сльозами на очах говорила я.
– Чому ти так кажеш? Хто він? Може, я поговорю з ним?
Я заплакала і пильно вдивляючись йому в обличчя сказала, що це неможливо. Від мого погляду Роман зніяковів, а потім присунувся ближче… Ще мить, і ми не зрозуміли й самі, як цей вечір нас зблизив. Солодка мить задурманила розум, музикою задзвеніла в серці…
– Прийди ще, увечері – сказала, проводжаючи його вранці.
Тоді я була щаслива, окрилена, однак усе це завершилось погано… Через деякий час дізнаюсь, що вагітна.
Налякана хотіла зробити аборт, адже не маю права народжувати від одруженого чоловіка. Тим паче це може бути дівчинка… руда, з ластовинням, як у мене, думала я. Мені навіть сон снився з дитиною, яка була такою ж рудою.
З дня на день відкладала візит до лікаря, а коли, врешті, зважилася – не змогла зайти до кабінету. Зі сльозами на очах приїхала до матері, не знаючи як відреагує вона на це. Просто вже не знала, що маю робити. На щастя, мама хоч і плакала разом зі мною, але підтримала мене та сказала народжувати.
Завдяки моїй мамі, тепер я маю наймилішого синочка у світі. Дуже люблю його і навіть згадувати не хочу, що колись хотіла позбутися цього чуда.
Нещодавно Миколка пішов у перший клас.
Подумати не могла, що за стільки років зустріну Романа. Увесь цей час він був за кордоном, тому ми більше не бачились. Я не знала про його життя і не цікавилась сімейним становищем. Тільки зараз він повернувся, через робочу травму. Я побачила його біля місцевої крамниці та не впізнала…
Він заговорив до мене, а мені було складно вимовити й слово… Він розлучився таки з Аліною, вона йому не дозволяє бачитись з дочкою і казав, що взагалі нікому тепер не потрібен. Мені хотілося зізнатись, що я теж не одружена і увесь цей час він мені був потрібен, але я не знаю, чи варто…
Що мені робити? Як продовжувати з ним спілкуватись та чи зізнатись у тому, що мій син це і його також?? Боюсь, щоб мені знову не розбили серце…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!