Колись давно я вирішив стати військовим. Тоді всі вважали цю професію престижною. Висока зарплата, рання і гарна пенсія, ще і є шанс отримати квартиру. Хто ж тоді думав, що колись почнеться війна.
Та після 2014 року все змінилося. Мене відправили на схід. Бачив такі речі, про які й згадувати не хочеться. Згодом я одружився, народилась донечка. Та минуло ще три роки й дружина не втримала моєї постійної відсутності, подала на розлучення. А тоді ще один удар – не стало мами. Після цього я вже не хотів повертатися в батьківську хату. Та раптом мені зателефонували.
– Дмитро, ти не будеш продавати мамин будинок? Тут переселенці зі сходу є, купити хочуть.
Та я не знав, чи готовий назавжди попрощатися з хатою. Вирішив, як буде відпустка – поїду додому.
Чекати довго не довелось. Два місяці тому я дістав поранення. А після реабілітації поїхав у село. Серце в грудях защемило, коли побачив рідну вулицю. Згадав, як мама везла мене на санчатах в садок, як з хлопцями гуляли до ночі. Мені навіть закортіло залишитися тут.
Коли я зайшов у хату, здивувався – як прибрано і гарно. Відразу зрозуміло – хтось тут живе. Та нікого вдома не було. Я зачекав, ліг відпочити, і раптом почув скрегіт дверей. Піднявся і визирнув в коридор. Там стояло двоє дітей. Дівчинка, приблизно чотирнадцяти років і шестирічний хлопчик.
– Хто ви такі? Що тут забули?
– Ой, вибачте, ми вже йдемо! Ви нас більше не побачите!
– Заждіть! А що ви тут робили?
– Розумійте, покійна баба Оришка завжди нас приймала, годувала і навіть дозволяла на ніч залишатися. Мама в нас померла, А тато випиває, часто друзів приводить і нам страшно бути вдома. От ми й навіть після смерті старої вирішили тут ховатися. Тим паче будинок порожній, потребує догляду.
Як шкода мені стало цих дітей. Як я міг їх вигнати?
– Залишайтесь і приходьте, коли схочете!
– Дякуємо вам!
Я жив в селі кілька тижнів. Хату вирішив не продавати, аби діти могли й надалі ховатися. Але зробив для них ключа. Дозволив там залишатися, скільки треба.
Згодом мені довелося повернутися на службу. Я подарував Аліні (так звали ту дівчинку) свій старий телефон, аби вона могла мені телефонувати. Ще й вирішив, що час від часу висилатиму цій дитині гроші.
Розповів про все це колишній, так вона на мене накричала. Каже, що я маю продати хату і гроші їй на дитину віддати. Та я не можу тепер так вчинити.
А що б ви робили, якби знайшли у своїй хаті чужих людей?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!