Мені тоді було десь 7 чи 8 років, гуляла з бабусею в парку. Літо, сонечко та ясна спека.
І бабуся купила мені 2 ріжки з морозивом, аби не капризував. Поруч, на лавці, сидів хлопчик, приблизно мого віку. Одягнений скромно, навіть бідненько.
І він так дивився на морозиво, так облизувався. Тоді бабуся нахилилася до мене та прошепотіла:
“Добро, яке ти зробив сьогодні, люди завтра можливо забудуть, але все одно роби добро! Ділися з людьми найкращим, що в тебе є, і цього, напевно, ніколи не буде достатньо, але все ж ділися найкращим! Зрештою, ти сам переконаєшся, що все це було між тобою і Богом ніколи не було між тобою і ними”.
І я віддав 1 ріжок тому хлопчику, а потім ми ще разом гралися у пісочниці.
Зараз мені 35, сам вже чоловік та батько. Але досі пам’ятаю настанови бабусі – роби добро! І вчу цього правила своїх синів.
Адже без добра нема і людства! Тому робіть ДОБРО! воно вам точно ПОВЕРНЕТЬСЯ!