Ми розлучилися з чоловіком Іллею тридцять років тому. Він покинув мене з маленькою донькою на руках і поїхав на заробітки у Чехію. Згодом я дізналася, що там, на будівництві він познайомився з іншою жінкою. Але мені вже було байдуже.
Я важко працювала, щоб виростити дитину. Донька була розумницею, здобула освіту в гарному виші. А згодом її запросили на роботу у Польщу. Колишній часом телефонував і пропонував допомогу, але я вже нічого від нього не хотіла. Було надто пізно.
Та одного дня, коли в мене був вихідний, я зготувала смачний обід і планувала насолодитися ним на самоті. Це була моя фірмова запіканка, яку, до слова, колись дуже полюбляв чоловік. Раптом у двері постукали, я відчинила та оторопіла. В коридорі стояв старий чоловік, і лишень роздивившись, я впізнала, що це Ілля.
– Привіт! Це я! Можна зайти?
– Та заходь, коли прийшов.
Минуло тридцять років, а я й досі відчувала образу. Як він посмів ось так прийти?
– Я хочу дещо тобі сказати. Це важливо.
– То кажи вже!
– Я дуже хворий, в мене рак. Я не знаю, можливо через це, але я нарешті зрозумів, як завинив. Тому вирішив прийти й особисто перепросити, перш ніж вмерти.
Це мене шокувало. Звісно, я була зла на нього, але водночас розуміла, як важко знати, що жити залишилось не довго.
Він розповів, що життя прожив не так легко. Він жив з жінкою, але не одружився, дітей більше не мав. Завжди шкодував про свій вчинок. Того й вирішив приїхати. Крім того, він придбав квартиру і хоче залишити її доньці, щоб хоч якось спокутувати провину.
– Це ти самий вирішуй. Але я не знаю, чи схоче з тобою спілкуватися доня.
– Я все розумію! А ти будеш мене провідувати? Я б дуже цього хотів. А якби ти погодилась повернутися зараз до мене, щоб я прожив цих кілька місяців, маючи сім’ю, я б був щасливий.
– Ні, жити з тобою я не буду. Можливо в лікарні провідаю. Але не більше.
Я пригостила його запіканкою і попрощалася. Не знаю, чи побачу його ще. Але вчинити інакше не могла. Ілля колись покинув нас, а повернувся тепер, коли йому погано. Скоріш за все він просто хотів, щоб я його доглядала. А навіщо це мені? Хіба він заслужив?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!