У мого сина Мирослава просто золоті руки, чесно. З дитинства не лінується до роботи, може і корову подоїти, і город скопати, картоплю посадити, навіть на вечерю щось смачне приготувати.
Ми живемо у селі і тут завжди багато клопотів. То в полі, то біля городу чи худоби. Мирославчику було тільки 5, але він вже ходив зі мною корів випасати, у ліс по гриби. У 14 вже їздив на тракторі, керував кіньми на возі. От поки його друзі ходили в клуб на танці чи десь гульбанили, син допомагав. Навіть сам збудував мені новий паркан.
Я виховувала Мирослава так, аби він завжди був корисним у господарстві. Ну бо мій колишній чоловік не міг навіть собі налити борщ на вечерю чи хліба нарізати. Тому я була біля нього, наче та прислуга. Бігала туди-сюди від кухні до хліва. Допомоги ніякої не було, чесно.
Найбільше у світі боялася, аби син не став копією свого горе-татка. Тому от привчала його до праці. Тепер він вміє навіть готувати краще з мене. Зранку на сніданок зробить сирники, кави зварить, канапки приготує. Ну золота людина!
Однак, Мирославу вже 30, а досі не жонатий. Я перше боялася, що хтось в селі врік мою дитину, ходила до церкви, молилася постійно. Ну бо Мирослав дужий, красивий, розумний, працьовитий. Такого чоловіка, як він, мали б з руками та ногами забирати. А складалося враження, наче дівчата в селі навмисне обходили його десятою дорогою.
Але місяць тому на горизонті з’явилася Віталіна, внучка моєї сусідки Нюрки. Дівчина вона така…Ну не пара моєму Мирославчику!
У 19 народила від одногрупника. Він її кинув, навіть аліменти не платив. Тому мама Віталіни поїхала в Іспанію на заробітки, аби якось онука на ноги підіймати. Вітка час від часу привозила своє байстрюча до баби Нюри, аби та його няньчила.
Дівці зараз 24. Ні роботи, ні освіти нормальної не має. Пару років пожила у Львові, але щось там не вийшло, того і повернулася в село. Зараз робить в хаті манікюри та педикюри. Господарка у них не багата – кури та гуси, все. На городі ніхто не порається. А коли встигатимуть? Нюрка правнука бавить, Вітка нігті пиляє. Страшні господині, я вам кажу.
І мій Мирослав почав бігати до Віти. То їй якісь продукти принесе домашні, квіти з моєї клумби нарве та букет зробить. Ромео недороблений. Вже всі сусіди пліткують про сина. Мовляв, Вітка його навмисне так захомутала, аби комусь на шию скинути свого байстрюка.
Я намагалася втовкмачити синові, що така дівка точно не пара:
– Ну ти не бачиш, що вона тебе використовує? Серце матері не обдуриш.
– Мамо, я просто допомагаю Віті. Їй важко, ще й дитину без чоловіка виховує, як і ти..
– Не смій порівнювати мене з тою вертихвісткою!
От як мені пояснити Мирославу, що від такої жінки треба тікати якомога далі? Вона ж бачить, який він господар, яка у нас хата і город гарні. Певно, вискочить за нього заміж через ці статки. А я так і буду соромитися перед сусідами з її сином нагуляним.
На Вашу думку, читачка дарма так переживає за долю сина?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!