На десяту річницю весілля мій Олег вирішив зробити “чудовий” подарунок.
– Давай ми відпочинемо один від одного? – спокійно заявив ще на порозі квартири.
Ну я знала, що у сімей буває криза, різі конфлікти та непорозуміння, але ось так кидати один одного – не варіант. Тоді намагалася спокійно поговорити з чоловіком, навіть пропонувала піти разом до психолога чи священника, а він почав збирати речі, викликав таксі та поїхав. Казав, що поживе у знайомих.
Але відтоді вже минув майже місяць, а Олег навіть не телефонував до мене. Зі святами не вітав, друзі та родичі питали, що трапилося, а я тільки віджартовувалася, що у нього відрядження чи поїхав до свекрухи на дачу.
На Паску також не приїхав. Моя мама відчувала, що зі мною щось не так. Одного вечора підійшла до мене, міцно обійняла і запитала “ну що? кінець вашому шлюбу?”. Тоді мене прорвало, немов ту греблю на воді. Я голосно плакала, кричала, істерила, билася кулаками в груди. Так налякала свою стареньку, що вона сама потім пила заспокійливі.
Від такого стресу я схудла. Ні свекруха, ні сестра Олега не хотіли мені нічого казати. “А я не знаю, де він, треба добре пильнувати свого чоловіка, сама винна” – чула від них у слухавку.
Майже нічого не їла, боялася вийти на вулицю. Але у магазині, на дворі шукала поглядом Олега. Інколи спала у залі (та кімната ближче до коридору). Раптом він прийде? Вірила та чекала Олега. Навіть до церкви почала ходити і молитися за його повернення, хоча не можу сказати, що я сильно побожна людина. Так, бувала у храмі до того тільки на Паску та Різдво.
Оного ранку мене розбудив телефонний дзвінок – це був Олег!
– Привіт, коханий! Ти куди зник? Чому не приходиш?
– Нам треба розлучитися. у мене є інша жінка та дитина. Вибач…
І знову глухі гудки.
Я кинула телефон об стіну та почала голосно плакати. Як він міг зі мною вчинити? чому? За що мені це все? Хіба я дійсно заслужила на розбите серце?
Однак, вирішила не здаватися. Сили знайшла….. у церкві. Я почала щодня ходити після роботи на служби, молитися, допомагала при церкві деяким нужденним. Ну, наприклад, віднесла від речі Олега бідним родинам, навіть його подарунки – великий ведмідь, сукня, туфлі… Все віддала.
А потім почала жити у своє задоволення. Записалася на танці, я ж танцювала колись у шкільному гуртку. А ще почала вишивати картини. Зараз це невеличкі квіти з бісеру, але думаю, що далі візьмуся за щось більше.
І знаєте… так легко на душі стало. От немов Олег був для мене якимось каменем, який постійно тягнув на дно. У мене з’явилося нові хобі, більше часу на різні жіночі штучки. Ніхто не діймає, що вечеря була пересоленою, не треба їздити у суботу до свекрухи та саджати бульбу. Не треба жертвувати своїми інтересами заради чужої людини!
Олегові та його новій родині я бажаю тільки щастя. Не хочу тримати на нього зла та ненависті. Може, якраз така наша розлука і стала для мене новим ковтком свіжого подиху, шансом почати все спочатку.
Любі жінки, ніколи не опускайте руки! Жоден чоловік у світі не вартує ваших сліз. Навпаки, треба радіти, що сам Бог відвів геть таку людину. Не знаю, чи я була б настільки щасливою з Олегом, як зараз без нього!
А як би Ви вчинили у такій ситуації? Чи дійсно у вірі можна знайти розраду?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!