– Спершу мене Толік залишив, тепер Мирон… Що я роблю не так? – стояла перед дзеркалом Валентина й запитувала у свого віддзеркалення.
Анатолій був закоханий в Валентину ще зі школи, однак дівчина вважала, що вона заслуговує кращого. Після школи Толік дуже змінився, змужнів, зустрічалися вони два роки, поки Толік не скочив у гречку з дівчиною зі сусіднього району.
… Ксенія – матір Валентини, жила з чоловіком добре, заробляли гроші, збудували великий будинок в селищі. Вони хотіли, щоб Валя біля них залишилася й зятя привела. Тим більше донька роботу в селищі має – фельдшеркою працює.
Хата в хату жила з ними бабуся Маринка, її діти подалися в місто. Донька інколи приїжджала, але загалом Маринці сумно було. То ж вона навідувалася до Ксенії, то чай разом пили, то в саду сиділи один в одного. Згодом Маринка й відійшла, а її донька залишила ключі Ксенії й сказала, щоб та наглядала за обійстям. В хату вона заходила зрідка, а от за садом з чоловіком доглядали.
Одного дня до села приїхав багатий чоловік й питав в людей, чи ніхто не хоче продати старі ікони – для музею йому потрібно, хоча сам чолов’яга геть на комерсанта був схожий. Ксенія тоді одразу згадала про старі весільні іконки баби Марини, на які вона молилася чи не щодня ще за життя.
Ксенія була ласа на гроші, то ж і вирішила продати ці образи. Таких легких грошей вона ще не мала.
– Почекайте-но, пане, продам вам пару образів.
Чоловік був задоволений такою покупкою, а Ксенія про це нікому не розповідала. Коли приїхала донька Марини – Леся, одразу помітила пропажу. Пішла запитувати сусідів, чи не бачили вони ікон, однак Ксенія мовчала, а її чоловік дивувався. Він і подумати не міг, що цим злодієм є його дружина.
– Ксеню! – гукнув чоловік, – тут Леся прийшла за ікони запитує. Ти нікого підозрілого не бачила? Можливо, образи хтось вкрав.
– От, безбожники! – й оком не моргнула. – Ще й в чужий дім залізли. Може, то діти. Я ж вікна відкривала на провітрювання, хтось і залізти міг.
– Дуже шкода мені, це така сімейна реліквія, – зітхнула Леся. – Для мами ці ікони були відрадою. Ой, нещаслива буде та людина, як святе вкрала. Це ж такий великий гріх – образ красти.
…Валентина – красива дівчина, розумна, однак за молодості так і не знайшла своє щастя. Багато кавалерів та залицяльників було, але ніхто так і не оженився. Згодом сама стала бокувати від чоловіків. Після того, коли доньку залишив Мирон, Ксеня згадала про ікони та Лесині слова. Вже і сорок років жінка відсвяткувала, а була без сім’ї.
Ксеня мовчки каялася за свій гріх, але про нього нікого не розповідала. Ночами картала себе за такий вчинок, але доньці так і не розповіла. Соромно було. Через вінчальні ікони, які продала матір, Валя й своїх не має.
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!