Проживаю я в селищі, неподалік від обласного центру – нам їхати близько 20 хвилин машиною. Маю двох синів: старший вже одружений і пішов жити до дружини, а молодший нещодавно закінчив університет й орендує квартиру з товаришем. То ж я у нашому будинку я залишилася жити сама. Молодший син в мене любить всякі витівки й він вирішив мені зробити сюрприз.
Я прокинулася вранці від дивного шуму з подвір’я, виглянула у вікно – а там син в оточені незнайомих людей. Відкрила двері й в дім зайшла ціла делегація: син, дівчина, жінка у віці, а і кожен з них тримав ще й валізу в руках. Я отетеріла з побаченого і тоді перша промовила до мене ця літня жінка:
– Свахо, чого не вітаєтеся. Гайда знайомитися, скоро весілля, нам потрібно все ретельно обговорити, тим більше, що й онук вже на підході. 
Я продовжувала мовчки стояти, адже не розуміла, що відбувається.
– Ой, свахо, та ти наче в хоромах живеш – дуже гарний дім. Нащо одній стільки? Але знадобилося, нам усім місця вистачить. О, ця кімната просто чудова – тут якраз поставимо ліжечко й дитячі речі.
Така нахабність мене швидко привела до тями й тоді я запитала:
– А, Ви, власне, хто будете?
Син якраз хотів щось промовити, але літня жінка знову взялася за своє:
– Он глянь – це наречена твого сина, а я її матір, тому йому теща, а тобі сваха. Приїхала, бо весілля треба швидко робити, донька от скоро вже і народжувати буде. В мене немає де жити, глухе село, тут значно краще і до міста близько. Підсобиш трохи, нічого страшного, все заради онука. Або внучки.
Тоді я взяла сина під руку й повела на кухню:
– Сергію, ти що геть здурів? Чого ти мені раніше нічого не розповів? І де ви жити будете?
– Мамо, тут на перший час залишимося, бо не маю коштів, щоб далі орендувати житло.
Вищезазначена Анна Миколаївна заглянула на кухню:
– Зятьок в мене мудрий, все правильно каже. Он то піаніно потрібно винести – дуже багато місця займає. Ми ж сюди привеземо корівку, буде, свахо, мати, щоб онук молочка свіжого отримував. І ось, на рахунок весілля. Коштів ми не маємо, але є свині, соління всякі – на стіл буде що поставити. Але все інше – ти оплати.
Я була дуже обурена таким нахабством, як можна ось так приходити в чужий дім, розпоряджатися моїми речами та ще й треба їм весілля оплатити? Навіть познайомити по-людськи не спромоглися, а жити у мене вирішили?
Спершу я натякнула на те, щоб гості їхали додому, а потім прямим текстом прогнала.
– Ти не смій так розпоряджатися, тут зять теж брав участь в приватизації, він на своїй законній території. Діти тут залишаться, навіть обговорювати нічого.
Я знову глянула на сина, а він соромився мені в очі глянути. Тут дійсно є його частка – одна четверта будинку. Але так, як вимагає цього свекруха, я не сприймаю. Весілля я ніякого не робила й не оплачувала, а син з невісткою залишилися в мене. Посуд не миють, не прибирають, їсти хочуть. Мені вже це все надоїло. Ось так – я була господиня, тепер ніхто у своєму ж домі. Тепер задумуюся над тим, щоб йти до суду, або викупити в сина його частку.
Неприємне відчуття після цього, якби ж син нормально попросився, то я б нічого і не сказала.
Що думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!