Мої батьки давним-давно розлучилися. Тоді були лихі 90-ті, ми не мали грошей навіть на звичайну гречку чи картоплю, а що вже казати про солодощі чи м’ясо?
Я пам’ятаю, що тато постійно сидів удома та дивився телевізор, а мама працювала на заводі. Певно, саме через гроші вони розлучилися. Мені тоді було вже 7 років і я часто чув їхні сварки та суперечки.
Після розлучення ми переїхали зі Львова до містечка Бурштин, звідки моя мама родом. Вже там я пішов у 1 клас та зустрів нових друзів. Добре, що ми жили у бабусі, вона мала гарний будинок та господарку. Мама тоді важко працювала у дві зміни на місцевій ТЕС, аби заробити гроші. Бували моменти, коли вона тільки приходила додому, декілька годин спала, снідала та знову йшла на добу на завод.
Батько, до речі, після розлучення наче про мене забув. Не приїздив у гості, не писав листів. Навіть на дні народження не передава ніяк пакунки. Хтось з родичів доніс, що у тата тепер нова родина і “старий” син йому вже більше не потрібний.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Аби тому зраднику сповна дісталося. Нічого, Бог все бачить і точно покарає його. Та нехай провалиться крізь землю, – нарікала бабуся.
Але потім мамі запропонували гарну роботу закордоном. У Німеччині на таких сонячних станціях шукали інженерів, а моя мама чудово знала мову. Тим паче, у місті давали житло (типу гуртожитки для працівників) і мама без вагань погодилася. І хоча я був ще тоді малий, але розумів, що мамі закордоном буде найкраще.
Звісно, як і всі українки-заробітчанки, мама передавала нам пакунки зі смаколиками, одяг та гроші. Я навіть мав дорогий комп’ютер та приставку, тому всі друзі ходили у гості до мене, аби пограти в ігри.
Влітку мама поверталася на 2-3 тижні та ми обов’язково кудись їздили на відпочинок. Були навіть у Єгипті та каталися на мотоциклах по пустелі. Тоді всі друзі та однокласники мені тоді заздрили.
Так минуло вже 20 (чи більше навіть) років. Я після 11 класу вступив до Івано-Франківська, але щосуботи приїздив до бабусі в Бурштин.
У мами життя дуже добре склалося у Німеччині. Вона зустріла гарного чоловіка, Ганса. Він зробив їй пропозицію та відгуляли розкішне весілля. До речі, вітчим сам наполіг, аби ми провели святкування в Україні за всіма традиціями та звичаями.
Хоча мама залишилася жити з Гансом у Берліні, але часто приїздить до України, аби провідати онуків. Звісно, щоразу привозить гостинці, одяг та навіть тихцем підсовує гроші.
Здається, що все добре у нашому житті, нема ніяких негараздів. Однак, декілька днів тому я випадково зустрів батька. Чесно, спершу його навіть не впізнав. Такий лисуватий чоловік, весь у зморшках, підстаркуватий, одягнений досить бідно та неохайно.
– Миколо? Це ти?
– Перепрошую, ви мене з кимось переплутали.
– Ні, це ж я, твій батько. Не впізнав? Ха, багатим буду, дай Боже.
Я тоді гуляв у парку з собакою та не очікував зустріти тата. Ми сіли на лавку і він почав скаржитися на своє життя:
– А я той, хворію. Он, бачиш, як руки трусяться. Є ліки, але вони дорогі. Я ж раніше мав стільки грошей. Та колишня, гадюка, все забрала після розлучення.
– Про мене і маму ти так само гарно відгукувався?
– А що ти і мама? То вона тебе забрала, була проти, аби ми бачилися.
– Ти ж сам не приїздив, не вітав мене зі святами. Мама через бідність була змушена на заробітки поїхати.
– Та що ти все за минуле тримаєшся. Ми он зустрілися, треба якось за майбутнє поговорити. Чув, ти в гарній компанії працюєш.
– Так. Тобі яке діло?
– Ну я ж твій батько. Який важко хворіє. Лікарі кажуть. що треба робити операцію в Києві. А де я такі гроші маю.
Я одразу зрозумів, до чого хилить батько. Тому навіть не попрощався, одразу пішов геть додому. Стільки років минуло, ні звісточки від нього не отримав, а як тільки зустрів – то одразу почав гроші просити!
Через декілька днів тато знову до мене зателефонував, десь знайшов номер мобільного телефону. Не знаю, чому, але я відповів на його дзвінок. Тато знову почав жалітися на здоров’я, що йому геть важко самому купувати ліки.
З одного боку, у мене є глибока образа на батька. Ну 20 років не цікавився моїм життям, а тут згадав.
Однак, чомусь шкода його. Адже бачу. що ця хвороба не дає йому спокою і він потребує моєї підтримки.
Мамі та бабусі я поки нічого не говорив про нашу зустріч. Навіть не знаю, як вони на таку новину відреагують.
Не знаю, що робити далі. Варто допомогти татові чи забути про нього? Адже він не цікавився моїм життям 20 років, а тут вже згадав, що має сина!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!