Олександр був молодим та перспективним лікарем. Про нього ходила слава по всій окрузі. Відносно недавно він почав працювати в обласній лікарні. Навіть лікарі зі стажем дивувались його вмінням. До нього прикріпилось прізвисько “самородок”, він й справді був дуже талановитий та відданий своїй справі.
Олександр поки що не мав сім’ї, єдиною близькою йому людиною була мама. Він дуже цінував та поважав її, а ще більше був вдячний їй за те, що все своє життя вона присвятила синові. Віра колись теж вчилась на медичному, але дізналась, що чекає дитину, тому про медичну кар’єру довелось забути.
Віра виховувала сина самотужки, оскільки батько її майбутньої дитини відразу ж відмовся від неї. Вона собі дала слово, що якщо сама не стане лікарем, то син її обов’язково буде. Університет Віра залишила та поїхала жити до своєї матері. Потім вона стала підпрацьовувати, а весь свій час присвячувала дитині. Заміж так і не вийшла.
Олександр — був професіоналом своєї справи. Він виправдав всі мамині сподівання. Його часто викликали на роботу, коли інші лікарі стикалися зі складними випадками.
Сьогодні його матері виповнилось 50 років. Олександр купив великий букет червоних троянд та замовив ресторан. Раптом, у нього задзвонив телефон. Телефонували з роботи, Олександру повідомили, що до них потрапив пацієнт у важкому стані.
Олександр не хотів їхати, адже це був його вихідний і до того ж свято у матері. Але у Віри Василівни раптом виникло дуже дивне відчуття.
– Сину, тобі потрібно поїхати, тим більше ти давав присягу. Нехай це буде подарунком для мене.
Олександр вирішив послухати маму. Він пам’ятав, як сильно вона хотіла стати лікарем. У лікарні справді був складний пацієнт, проте золоті руки Олександра врятували чоловіка.
Через декілька днів Віра Василівна заїхала до сина в лікарню.
– Ну що? Познайомиш мене з моїм “подарунком”, – Віра мала на увазі чоловіка, якого врятував її син.
Олександр та мама пройшли у палату. До цього чоловіка так ніхто і не приходив, напевно живе сам та немає родичів.
На порозі палати Віра побачила знайоме обличчя. На ліжку лежав Святослав, батько Олександра. Чоловік, який ніколи не допомагав їй з дитиною, не цікавився її життям і долею рідного сина.
– Сашко, цей чоловік — твій батько, – зі слізьми промовила Віра. Напевно Бог тебе колись зберіг, щоб ти врятував його життя.
Вони стояли у коридорі, обнявшися у тиші. Вони не тримали образи на чоловіка. Це були лікарі, для яких життя — найбільша цінність!
Як ви вважаєте, чи повинні Олександр та Віра пробачити чоловікові?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!