Нещодавно мені виповнилося 58 років, життя непередбачуване, тому склалося так, що я останні роки не працюю. Вдова я вже давно, чоловіка не стало, коли я ще була молодою. Маю в селі власний город, господарку – завели гуси, кури, кролі, свиню – з того і живу, щось собі залишу, щось продам на базарі. Ще маю одну доньку, яка, на жаль, зі мною практично не спілкується.
Виховувала я її самостійно з дев’ятирічного віку. Дуже любила, а вона росла мені на щастя – була слухняна, любляча, ніколи не мала з нею ніяких проблем. Згодом вона одружилася і після заміжжя такою ж залишилася. Правда, сімейну ідилію зберегти їй не вдалося. Розлучення з чоловіком дуже підірвало її стан. Вона почала відвідувати психолога, щоб трішки прийти до тями, згодом одружилася вдруге. Нещодавно їй виповнилося 25 років, а її новому обранцю – 42. Я була шокована, коли це дізналася, а ще він мені абсолютно не подобається, адже докладає багато зусиль, щоб не спілкувалися. 
Також вона зараз практично не має подруг, всю себе присвячує лише йому. Бачимося з дочкою на нейтральній території, і то не часто, але обов’язково в присутності її чоловіка.
От перед Новим роком навідували мене – вони просто приїхали на пів години, а потім одразу пішли святкувати до друзів. Я тоді якраз хворіла, вони бачили, що мені погано, однак взагалі не запропонували допомоги. Я ображена потім їй зателефонувала, а вона мені сказала таке, що в мене досі мурахи по шкірі – мовляв, нічого страшного зі мною не трапиться, я спеціально вдаю хворобу, щоб привернути до себе увагу. Я була шокована з цих слів.
В лютому було день народження моєї доньки, на яке мене, звичайно, ніхто не запрошує. Я просто зібрала сумки домашньої їжі, взяла подарунок й поїхала до них. Зателефонувала їй, коли вже була у неї під під’їздом, так вона мене швиденько вдома чаєм напоїла і відправила, мовляв, зараз чоловік з роботи повернеться.
Я не знаю, що мені робити далі, адже бачу, що втрачаю найближчу людину через цього чоловіка. Він їй в усьому встановлює жорсткі обмеження, а вона навіть цього не помічає й у всьому до нього дослухається.
Я не заслуговую на таке ставлення від рідної доньки, чоловік не повинен забороняти телефонувати матері хоча б на п’ять хвилин в день. Хіба вона цього не розуміє?
Що мені робити далі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!