Я завжди думала, що ріднішої людини в цьому світі, ніж сестра, просто нема. Любка молодша від мене на 5 років та я її сильно любила. Не було між нами ніяких сварок чи ревнощів, ми все ділили порівну та були разом. От був у нас такий особливий зв’язок, інакше не поясню.
Після 11 класу я переїхала до Львова на навчання, але про Любаню не забувала. Передавала їй смачні подаруночки, запрошувала до міста на екскурсію. Щоразу, як приїздила додому, то першим ділом заходила до неї у кімнату, аби привітатися та обійняти.
Минуло вже багато років, але про свою любу Любку я не збувала. Хоча сестра вже доросла, має діток, одружена, але ми щовечора телефонували одна одній та розповідали, як день минув.
Звісно, у нашому житті бували і погані моменти.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Чоловік Любки, Андрій, загинув ще у 2014 році під час АТО на Донеччині. Я віддала сестрі чималу суму грошей, аби вона гідно поховала героя. Потім ще місяць жила у неї, аби якось морально підтримати. Бо сестричка після похоронів геть не своя була – плакала, кричала уві сні, не виходила на вулицю. А в неї тоді було вже 3 діток, про них мав хтось подбати.
Але це горе нас ще більше зблизило з сестричкою. Хоча між нами і так були дуже тісні стосунки, але стало ще краще. Тим паче, Любка зголосилася тоді переїхати до батьків та допомагати їм у господарці. В тата тоді вже були проблеми з серцем, часто викликали лікарку чи просили сусідку поставити укол.
Однак, у 2020 році не стало татуся. Він перехворів тим вірусом, майже 2 тижні пролежав у реанімації. Але, на жаль, хвороба не відступила. Ми з чоловіком щосуботи приїздили в село, аби допомогти мамі та сестрі у господарці. Ну, там знаєте, вимагалася чоловіча сила. Дрова нарубати, город переполоти, сіна накидати, паркан та ворота поремонтувати.
Тільки горе все одно нашу хату не обходило. У 2022 році ми поховали маму, а місяць тому загинув на війні старший син Любки. Він ще в лютому пішов добровольцем воювати. Сестра аж зомліла, коли почула цю жахливу звістку.
І я розумію, що в Любоньки важке життя. Ні коханого, ні батьків, ні сина. Тому я вирішила відмовитися від спадку та віддати хату сестрі. Ну нащо мені? Маю свою квартиру у Львові, бізнес, родину. Не бачила ділити нашу двокімнатну хатку.
Тому Любка приїхала до міста, ми підписали всі папери. Копію я залишила собі на всякий випадок, мало що може статися.
Тільки зробила одну помилку – погано заховала документи. І це знайшов мій чоловік.
– Що це таке? Ти відмовилася від спадку?
– Так. Віддала все Любці, хай там живе. Ну нащо нам та хата здалася? Ти сам казав, що…
– Мало що я казав! Ти навіть зі мною не порадилася! Я що, не маю права на думку?
– Маєш, просто нащо воно нам? Маємо квартиру, бізнес. Ти ж навіть сам казав, що наша хата стара і маленька, там треба повністю робили капітальний ремонт.
– Ми могли поділитися спадком нормально, Люба мала викупити за законом у тебе половину хати. Ми ці гроші могли поставити на зберігання в банку під відсотки. Ти про наших дітей хоча б подумала?
На крики прийшли наші доньки і Роман їм все показав. Звісно, їм також не сподобалася ця ідея зі спадком.
– Мамо, як ти могла? Ти розумієш, що просто так подарувала тітці хату!
– Це ж моя рідна сестра, я не могла інакше вчинити.
Так ми посварилися і вже добрий тиждень не говоримо. Доньки зі мною навіть не вітаються, чоловік “переїхав” ночувати у вітальню. Мало того, ще й свекруха в курсі наших сварок і щоразу дорікає мені цим вчинком. Мовляв, я про дітей геть не подумала.
Однак, хіба я дійсно вчинила погано? Любка працює на пекарні, сама підіймає на ноги двох дітей. У неї не залишилося нікого, крім мене.
Дуже сумно, що чоловік та доньки мене не підтримали у цій ситуації. Тепер не знаю, що мені робити далі.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!