Із чоловіком я живу в цивільному шлюбі. Разом уже 5 років. До цього я вже мала одного законного обранця, але з ним у нас життя не склалося, тож довелося розлучитися. Від першого заміжжя маю донечку. Зараз ми з Борисом виховуємо її разом.
І, якщо я думала, що мені не пощастило з першим коханням, то можу заявити сміливо, що й друге не стало кращим. Борис справжній лінивець Ні до чого йому немає діла. Він не прагне вчитися, розвиватися, будувати кар’єру чи просто заробляти гроші. Хоча вік та освіта дозволяються. Якби він напрягся, то міг ти знайти прибуткову компанію і працювати на неї. Але за спеціальністю він навіть не намагався працювати. Нещодавно з великими зусиллями влаштувався охоронцем. І це, повірте, його максимум. Платять там копійки. Мені зі дитиною не вистачає. Якби не моя робота і допомога батьків, то не знаю, як виживали б.
Постійно питаю в Бориса, чому ж він не знайде нормальну роботу. Уже не раз з ним серйозно про це говорила. А він мені каже, що досвіду нема, а без нього нікуди не беруть. А щоб напрацювати, доведеться довго робити за справжні копійки. А так він уже заробляє.
Я надавала ще трохи і він зізнався, що навіть не планує виходити на роботу, бо там потрібно працювати 5 днів на тиждень, а йому такий графік не підходить. з
До того ж для його роботи за спеціальністю потрібен хороший рівень англійської мови, яку він колись вчив, а тоді закинув. Як і все решта. А про додаткові курси я взагалі мовчу.
І річ не в тім, що я надто сильно тисну. Я насправді і так чекала надто довго, намагалася зрозуміти коханого, ставила себе на його місце, потурала і виправдовувала.
Але ж вічно так тривати не може. Потрібно братися за голову і думати про сім’ю. як він тоді хоче отримати досвід і заробити хороші гроші якщо навіть не пробує щось змінювати.
Виходить, що я вийшла заміж, щоб далі все тягнути на собі. Я заробляю, готую, прибираю, перу, оплачую комунальні послуги і таке інше. А сам він навіть пальцем не поворухне. До лікарів принципово не ходить, на роботу йти не планує, змінювати нічого теж не береться. Через його болячки, які він лікувати не хоче, ми не можемо зачати дитину. Але тепер сама думаю, може, це і на краще. Для чого, щоб мене з ним пов’язували спільні діти.
Борис – дуже пасивна та лінива людина. За стільки років я все ж не змогла знайти до нього підходу. Він тільки говорить багато, але не робить нічого.
Запитаєте, для чого він мені тоді? Важко сказати. Він став моєю розрадою після розлучення. Як людина він непоганий. Але хіба що як друг, адже чоловік та батько з нього ніякий. Ще й зовні дуже симпатичний – усі знайомі заздрять, бо не знають, що в нашій сім’ї відбувається насправді. Він особливо не п’є, з друзями нікуди часто не ходить, на інших жінок не задивляється. Але й мінусів у нього задосить.
Як-то кажуть: важко тягти і жаль кинути. Тепер ось думаю, як мені краще вчинити. Поки ще маю якусь надію на краще. Вірю, що він хоч трохи дослухається до мене. Але фінансові питання дедалі більше стають на заваді взаєморозумінню.
Боюся, що все ж таки завагітнію, піду в декрет – і що тоді? На які гроші ми жити будемо? Хто моїх дітей має забезпечувати? Може й справді варто розлучитися – і з кінцями? Навіть не знаю, у якому із варіантів я програю більше.
Як краще вчинити жінці?
Чи потрібен їй такий чоловік?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!