– А коли ти вже квартиру на мою донечку перепишеш? – допитувалася сестра, коли вже явно перебрала з алкоголем.
– Ти смішна, Валь? У мене своя донька є, на неї я і буду щось переписувати, якщо раптом надумаю, — відповіла я з очима по п’ять копійок.
З одного боку, я розумію, чому раптом за це все мова зайшла. Але ж все одно це не по-людськи!
Своїх дітей я не мала до сорока років. Мене так довго лікували, що вже й менопауза підкралась непомітно. Сказали, нічого зробити вже не можна. Ми з чоловіком, розуміючи, що без дітей лишитись не хочемо, взяли дівчинку з дитячого будинку. Маринка знала, що вона нам не рідна донечка, але ставилась до нас з любов’ю і повагою. Як і ми до неї.
А от Валя, сестра моя, заміж виходила в 17 і вже з пузом! З першим чоловіком у неї не зрослось, з другим… Так і до четвертого діло дійшло. Від кожного вона по дитині народжувала! Живе в гуртожитку сімейному зараз. Без чоловіка, але зате з купою діток.
Хто мене смикнув запросити її на свій ювілей — сама не знаю! Знала ж, що це все боком вилізе!
Хто б міг подумати, що вона сама дві пляшки вина втисне! От після того й почали з її рота всілякі дурниці вилітати.
– Хіба то дочка? Ви її підібрали на вулиці, а тепер ходите й розказуєте, що у вас «дочка». Не смішіть мене! Вона вам ніхто! Нехай їй справжня мати квартири дарує.
– Прикрий рота, Валько! Бо зараз буде скандал!
– Чого ти завелась? – раптом втрутилась моя мама. – У чому ж Валя не права? Її діти і тобі, і нам рідніші, ніж ваша Марина. Таки то рідна кров, а це…
На цьому свято закінчилось. Я сказала, щоб усі йшли додому. Це ж треба додуматись взагалі: ділити мій спадок між чужими дітьми, коли я сиджу отут за столом, жива і здорова!
Я на цю квартиру як коняка гарувала не для того, щоб її відписувати племінникам. У мене донька є, яка рідніша, аніж всі ці родичі разом взяті. Вона ні разу про спадок і не починала говорити, сама собі на житло відкладає!
Їй я про цю розмову не стала розповідати, але заповіт все ж написала. Усе, що маю, переписала Марині. Ще завтра до нотаріуса піду. Хай зробить все так, щоб сестрі з матір’ю точно нічого не перепало.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви б переписали майно на прийомну дитину? Чи краще на племінницю, але рідну?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!