На старість вітчим сильно знеможів, просить у мене допомоги, але я вагаюся: ми ніколи не були настільки близькими

Не думала, що життя ще з мене так покепкує. Я опинилася перед досить складним вибором: немічний вітчим чи маленька донечка. Обоє потребують догляду та уваги. Тут навіть людяності не вистачить, щоб зробити правильний вибір.

Біологічний батько покинув матір, коли мені було 8 років, а братові – 13. Він часто випивав, інколи навіть підіймав руку, тому ми за ним не шкодували. Пройшло два роки і мама одружилася вдруге – зустріла іншого чоловіка і полюбила його всім серцем. Я пам’ятаю нашу першу зустріч – високий незнайомець, з вусами і в широких штанях з товстої тканини. Перший час ми з братом ставилися до нього дуже обережно, навіть вороже, воно і зрозуміло чому. Однак, як виявилося потім, дядько Василь був дуже хорошим.

Вони з мамою дійсно кохали один одного, й ми всі почали жити щасливою сім’єю. Вдома вже нарешті запанував спокій і тиша. Дорослі приходили тільки ввечері з роботи і займалися справами по господарству. Дядько Василь любив турпоходи і часто вибирався з братом в ліс, на природу. Він навчив хлопця різних премудростей юного туриста, подарував рюкзак і новенький компас.

Таким чином, дядю Васю полюбили всі. А ось я чомусь не змогла. Можливо, тому що мені були не цікаві походи, або ж я просто не хотіла приймати нового чоловіка матері. Всі бачили моє неприйняття, але мовчали. Через деякий час брата забрали в армію, а потім він поїхав за кордон назавжди. Зараз у мене три племінниці, з якими ми часто спілкуємося через інтернет. Їх тато непогано влаштувався і може собі багато чого дозволити. На відмінну від мене. 

Матір з вітчимом перебралися в село й там завели господарство. Ми з донькою інколи навідувалися до них, сама ж я залишилася проживати в нашій квартирі в обласному центрі. Згодом моєї матері не стало, а дядько Вася просто не може це пережити. Спершу він навіть не вставав з ліжка. Спасибі сусідам: вони купували йому все, що потрібно, хоч і самі розміняли сьомий десяток. І спасибі брату, адже це він пересилав їм гроші.

Нещодавно я була у нього. Що сказати, морок і жах. Будинок вже ледь стоїть, все розвалюється, але всередині – чистота, сусіди допомагають. Дядько Вася й далі лежить, ніби нічого його не болить, але каже, що йому дуже важко. Побачив мене, ледве стримуючи сльози, обняв. А потім почав проситися до мене жити. Але до такого я не готова. Зрозумійте, я не є погана і хочу йому теж якнайкраще, але не готова жертвувати своїм комфортом. У мене в квартирі дочка, я працюю. Крім того, мене ще цікавлять чоловіки, в будинок я їх зрозуміло не вожу, проте витрачати весь вільний час на лежачу людину, хоч і не чужу, не маю ніякого бажання. Ще є брат, який все розуміє і готовий забрати вітчима, але лікарі тому не дозволяють тривалі перельоти.

Я довго думала. Навіть пропонувала варіант з будинком престарілих. Але Василя таке не влаштовує. Він аж розплакався, так просив не відправляти його до чужих людей. Мені на душі прикро стало. Виходить, він ставить мене перед фактом, навіть не зважаючи на те, що в мене власна сім’я.

Допоможіть зробити вибір

Як слід вчинити жінці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!