Рідний син звинувачує мене у страшному гріху. Каже, що саме через мене Софія хоче розлучитися. А мені то вже чесно смішно навіть слухати.
І виною всьому звісно квартира. На яку я колись працювала роками.
Зростала я в не дуже хорошій родині. Свого тата ніколи не бачила, а мама сильно пила і приводила чоловіків додому. Бували дні, коли я просто ходила на базарі та просила хоча б одне яблучко чи булочку.
На щастя, після 9 класу я переїхала до Івано-Франківська, поступила там у ПТУ на швачку. І з 16 років почала працювати. Після пар їхала на один завод, фасувала там коробки, інколи ще прибирала. Коли мені виповнилося 19, то мами не сало – допилася. Думала повернутися до рідного міста. Однак виявилося, що мама мала якісь борги та кредити. І так, як не могла їх сплатити, то квартиру конфіскували.
Тоді зрозуміла, що треба брати долю в руки. Мріяла тільки про одне – мати власне житло. Працювала у поті чола, економила кожну копійку. Мені дуже подобалося шити речі. Часто собі могла щось зробити гарне або ж подругам пошити сукні. А вони іншим друзям про мене розповідали. Так я набивала свою клієнтуру, так сказати.
І от минуло 25 років. Я маю власну трикімнатну квартиру та прибутковий бізнес. А ще народила чудового сина Данила. З його татом я не спілкуюся і бачитися не хочу. Просто неприємно згадувати цього зрадника. У нього зараз нова родина, з нами він ніяк не підтримує зв’язок.
У 2019 Данило одружився зі своєю одногрупницею Софією. Дівчина дуже хороша, приємна, мені одразу сподобалася. От дивилася на неї та розуміла, що син вибрав гідну жінку. Після весілля діти жили на орендованій квартирі, думали брати кредит на купівлю власного житла. Однак, почався той карантин, їх власниця виселила геть.
Я їм запропонувала у мене пожити. Гадала, що за рік вони собі назбирають гроші, якщо треба, то я підкину половину. Тільки от минуло понад 3 роки, а діти все ніяк не думають про переїзд.
– Мамо, ну ти бачиш, яка ситуація в країні? Війна, долар виріс.
– Ти мені так казав про долар, коли карантин був. Ну хіба то так важко із зарплати відкласти хоча б 10 тисяч?
– Ми не звикли до такого. І хіба тобі погано, що ми живемо разом?
Не можу сказати, що мені аж так погано. Але трохи неприємно, що син досі користується моєю добротою. І я бачу, що вони взагалі не планують жити окремо.
Тому ще минулого місяця я вирішила поговори з невісткою. Ну як жінка з жінкою:
– Давайте ви будете мені платити типу оренду? Символічно 10 тисяч. А я їй буду відкладати вам на квартиру. Підходить?
– Що? Ви готові з нас брати гроші? Самі пустили у квартиру, а тепер хочете, аби ми платили? Звідки у вас стільки нахабства?
Невістка здійняла такий галас що я ледь не оглухнула. Кричала, руками розмахувала, плакала.
– Але я просто хочу вам допомогти.
– Якби ви хотіли допомогти, то б самі купили нам квартиру, раз такі мудрі!
Того ж вечора Софія зібрала всі речі та переїхала до батьків. Ще й поставила ультиматум моєму синові – або я купую їм квартиру окрему або ж вони розлучаються. Звісно, я маю свої відкладені кошти на “чорний день”. Але точно не збираюся їх витрачати через примхи невістки.
А ось син слухає Софію. Щовечора просить у мене гроші:
– Це заради нашої родини!
– Ні! У мене мама була пиячкою, тата взагалі не бачила. Але он, подивися, сама собі заробила. А що тобі заважає відкласти гроші?
От поясніть – хіба я щось не так роблю? Чого син та невістка не хочуть мене послухати? Вони гадають що я просто так їх пущу сюди жити? Ні, якщо я досягла таких висот сама, то син повинен взятися за голову.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!