Мене з дитинства навчали поважати старших, а ще бабуся говорила, що після заміжжя я повинна ставитися до свекрухи з пошаною. Тому я була так і налаштована: якщо не вдасться нам подружитися, то хоча б поважати один одного.
Й от я одружилася ще сім років тому, правда, життя мені підкидало сюрпризи й все складалося не так, як я собі уявляла. Стосунки зі свекрухою у мене були напруженими з самого початку і не з моєї вини. Свекруха інколи гостювала у нас – не часто, але завжди обирала не підходящий час. Вона шукала будь-яку причину в нашій квартирі, щоб мені дорікнути.
Ще й спеціально перевіряла кожен куточок – на меблях, задирала тюль, а згодом ще й дивилася, як ми підливаємо вазони. Я б не сказала, що я погана господиня, прибираю щотижня на вихідних, в будні дні стараюся підтримувати чистоту, то пропилосошу, то підлоги помию, десь порох приберу. З чоловіком ми ходимо на роботу, вдома нас практично не має. Як тільки ми з’їхалися після весілля, то було трохи важко, адже він не розумів, навіщо складати одяг до шафи, мити підлоги, якщо перед цим я пропилососила. Однак згодом він теж навчився.
Стало ще гірше, коли ми переселилися у власний будинок і тепер на моїй відповідальності були ще й клумби з городом. Там, на думку свекрухи, я також все роблю не правильно. Нещодавно я прийшла додому і побачила, що вона риється в моїй пралці зі словами: «Та я так – просто подивилася».
Таке ставлення мене бентежить, а інколи й дратує. Вона ще й може просто взятий й зайти у вітальню взутою, а у мене маленька дитина, яка по підлозі повзає. А найгірше те, що мене вона постійно повчає, а в самої вдома просто жах. Посуд завжди наскиданий в раковині, миє вона його раз в декілька днів – часу ж не має. Як щось готує, то всі крупи, борошно – все по підлозі, на столі, і вона це залишає до прибирання в суботу. Я там без хатнього взуття і кроку зробити не можу.
Нещодавно святкували день народження доньки, так свекруха скаржилася моїм батькам, що я не вмію вести домашнє господарство, потім говорила, що ми не логічно спроектували будинок та й голубці мої, як завжди, не такі.
Моя мама глянула на мене, побачила, що я більше не витримую, і покликала мене на кухню робити чай.
– Донечко, менше звертай уваги, вона поговорить та й піде, а твої образи ще тобі стосунки з чоловіком зіпсують. Ти її вже не зміниш, така жінка, – заспокоювала мене матір.
Я витерла сльози, знову сіла за святковий стіл й сказала свекрусі, що наступного разу зроблю голубці за її рецептом.
А як Ви мені радите поводитися в такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!