На весілля до доньки прийшов її біологічний батько. Ніхто з гостей навіть уявити не міг, що зробить потім наречена

Тільки у 34 я зустрів справжнє кохання. Постійно крутився на роботі, працював хірургом та якось навіть не було часу на особисте життя. Операції, конференції, зустрічі, знову операції. Бували дні, що я не міг спокійно сісти та випити кави. 

Тому жінок у мене було мало. Деякі стосунки не тривали й місяця через мою роботу. А потім я відчув біль внизу живота. Звернувся до знайомого друга, який працює зі мною у лікарні. Спершу думав, що то просто апендицит чи ще якась болячка вилізла через роботу.

– Володька, ти тільки не бери то до голови. Словом, у тебе цей… Безпліддя, – сказав друг та поплескав мене по спині на знак підтримки.

Цей діагноз став для мене наче тавро. Я не міг спокійно їсти, спати. Навіть на роботі був розсіяний, ходив ніби їжачок у тумані. Схуд на 15 кілограмів. 

А перед Різдвом мама запросила у гості свою давню подругу з університету:

– Синку, то треба зустріти мою Зою з вокзалу. Вона приїде не сама, а зі своєю донькою. Рита дуже красива та вихована дівчина, може тобі сподобається. 

Я не очікував, що побачу дійсно таку привабливу жінку. Ми весь вечір спілкувалися з Ритою про все на світі. І мене навіть не налякав той факт, що дівчина має дитину від першого шлюбу. Навпаки, дуже сильно хотів познайомитися з її донькою. 

Через рік стосунків я зробив Риті пропозицію. Її донька Аліна спершу дуже насторожено ставилася до мене. Але вже через місяць почала називати “татко”. Дівчинці тоді було тільки 6 рочків. Хоча деякі колеги жартували про те, що мені попалася жінка з причепом. Однак, я завжди мав залізний аргумент “тато – це той хто виховав, а не той, хто зачав!”. Тоді всі закривали свої роти. 

Мені здавалося, що я потрапив у справжню казку. Приходжу додому – а там мене зустрічає кохана жінка, донечка біжить в обійми. А через 5 років Риті вдалося завагітніти. Ми довго лікувалися, пили спеціальні ліки, молилися. І Бог нам послав ще одну красиву донечку Мартусю. Двох дівчат я завжди старався балувати, купував солодощі, іграшки, возив у парк на качелі та в кіно. 

За всі ці роки Рита нічого не казала про батька Аліни. Я тільки знав, що його звати Василь. Для тещі та інших родичів ця тема була табу. І я не хотів розпитувати, що було – те загуло. 

Пошепки

У червні цього року Алінка виходила заміж за свого одногрупника Сашка. Свати дуже хороші та добрі люди. Ми допомагали молодятам готуватися до свята та планували разом купити якесь житло. Мені для Аліни нічого не було шкода. 

Всі гості після церкви поїхали у ресторан. І вже коли молодята приймали привітання, то до свята приєднався Василь, біологічний батько. Хтось з родичів йому промовився про свято. І він вирішив, що має повне право приїхати. Доньці нічого не подарував, тільки обійняв її та потис руку нареченому. Рита навмисне уникала з ним розмов. 

Я не хотів псувати свято бійкою та сварками. Ну побуде Вася годину, потім додумається поїхати геть, бо ніхто йому тут не радий. Але чоловік нахабно всівся за стіл до інших родичів та почав безбожно квасити. 

Після першого танцю кожен з молодят мав подякувати батькам. Спершу Сашко говорив промову. А Василь так вже від випивки розлігся на тому кріслі, що, здавалося зараз впаде. І коли у мікрофон почала говорити Аліна, то він її перебив криками “А це моя красуня донечка” чи щось такого. 

– Знаєте, я зрозуміла одну річ. Бути батьком це так важко. Але я вдячна за турботу. Я вдячна за підтримку. Я вдячна, що мене захищали у школі, допомагали готуватися до екзаменів. Дозволяв навіть їсти солодке, коли мама забороняла. І ніколи не цуралися мене. Для мене Володя – найкращий тато у світі. Якби не він. то я б сама не досягла таких висот. 

Всі гості почали аплодувати, а я підійшов до Аліни, яка ледь стримувала сльози. Вася побув ще хвилин 5, а потім поїхав геть. Навіть не попрощався з нами. Та і Слава Богу. 

І я хочу своїм прикладом показати іншим чоловікам, що виховувати чужу дитину не страшно. Нехай я не був біологічним батьком, але любив Аліну, як рідну доньку. Повірте, такого щастя батьківства ви ніколи не будете відчувати. 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!