Я власноруч зруйнував своє щастя. Сам подав заяву на розлучення й пішов до іншої жінки.
Моя перша дружина навіть не здогадується, наскільки мені зараз важко. Вона вважає мене найщасливішим чоловіком на світі, а в мене складається враження, ніби на моїх плечах зібралися проблеми всього людства. Хоча, в цьому винен лише я.
З Юлею я познайомився на роботі. Вона прийшла до нас працювати бухгалтером. Допомогла розібратися з усіма проблемами, була надзвичайно привітною, веселою та цікавою людиною. Я навіть не помітив як закохався. Наші стосунки тривали цілих 2 роки, а потім вона завагітніла. В той момент я зрозумів, що настав час розповісти все дружині. Вона сприйняла мою новину без істерик та скандалів, просто відпустила…
Ми з Юлею одружилися й вона народила мені ще одну донечку. Перша на той момент вже ходила до другого класу. Я намагався в усьому допомагати своїй колишній дружині та донці, адже колись вони були моїм життям. Так вчинив би будь-який справжній чоловік.
Тим часом Юля постійно ділилася у соцмережах нашими спільними фото, “сніданками для коханого”, щасливою донькою та білосніжними пляжами Балі. Якщо переглянути її соцмережі, можна дійти висновку, що в нас просто ідеальна родина, але насправді, все було геть інакше.
Ми постійно сварилися. Буквально, від ранку і до самого вечора. Всі її сніданки готувалися швидше для соцмереж, а не для мене. Донькою займався я, адже в неї часу зовсім не було. Потрібно ж ходити на тренування, слідкувати за фігурою та не втрачати підписників. Працювати вона зовсім не хотіла, адже їй не вистачало енергії з таким насиченим інтернетним життям.
Коли ми переїхали в будинок моєї бабці з дідом, аби доглядати за ними, вона з кислим обличчям почала перемивати всі виделки. Потім пішла у ванну, але вже за декілька хвилин повернулася й сказала: “Там старим смердить, я не хочу там митися”.
Якщо бабця робила їй зауваження, це одразу переростало у сварку. А ось надворі ми були щасливою парою з коляскою за 50 тисяч гривень. Юля завжди переживала за думку оточення, тому намагалась зробити все, аби їй заздрили.
Я ж тим часом тихо спостерігав за життям моєї колишньої дружини Ірини. Вона була успішною жінкою, працювала в хорошій юридичній компанії й жила у гарному домі. Донька часто говорить мені, що вона дивиться за моїм життям й говорить: “Татко знайшов своє щастя, а я ще досі сама”.
Знала б вона, яке я “щастя знайшов”. Сумую за ними страшно й зовсім не знаю, що мені робити.
Як би ви вчинили на моєму місці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!