Колись, коли була малою, я мріяла поїхати навчатись у столицю. Хоч я дуже любила своє село, батьків, школу стареньку, але чогось таки мені бракувало. Тому вже у старших класах я наполегливо та посилено готувалася до іспитів, аби вступити після школи до Києва.
У сільській школі я була відмінницею, мені легко давалось навчання, тож і вступити до університету на бюджет мені також вдалося. Через успішне навчання, згодом мене запросили на роботу, тому моє життя було дуже насиченим. Адже навчання, робота, гуртожиток, друзі — усе це не давало можливості часто відвідувати батьків у селі. Однак на великі свята я завжди приїжджала.
– Марусю, не забувай за нас! Приїжджай частіше — щоразу казали мені мама з татом.
Проте через рік у Києві я вийшла заміж за гарного парубка, з яким познайомились на роботі. От і почалося сімейне життя, згодом діти, яке там вже село…
Сумували батьки, просили після їх смерті не продавати сільської хати, боялись, що я вже на зовсім столичною дівкою стала. Проте водночас вони розуміли, що я тепер маю інші клопоти.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Тепер мені вже скоро на пенсію, маю двох дорослих синів, й нещодавно помер батько. От я приїхала допомагати своїй матері, бо вона дуже сумує за татом, відповідно почала часто хворіти. Пообіцяла я чоловікові, що як тільки мама одужає, я відразу повернусь до міста, однак це затягнулось аж на 2 місяці. Телефонує мені якось Володя і каже:
– Марусю, коли ти вже приїдеш? Мамі вже краще?
– О так, дякувати Богу, вона вже себе добре почуває. Навіть повеселішала зі мною так. А поводиться зі мною наче з дитиною, мабуть, їй бракувало цього дуже. Тому я так собі подумала, може то б ми переїхали жити сюди?
– Що? Ти хочеш повернутись назавжди в село? Ти ж мені завжди казала, що мріяла поїхати звідти!
– Так, але тепер ми вже не молоді, можемо на старості пожити у селі. Тут дуже добре ! Як у дитинстві!
Не хотів Володя нічого навіть слухати про переїзд. Рознервувався й кинув слухавку.
Через два тижні моїй мамі виповнилося 80 років — ювілей. Тож я скликала усю рідню, аби гарно відсвяткувати таку дату. Приїхали мої сини та навіть чоловік. Загалом день пройшов чудово! Хлопці навіть попросились залишитись ще на декілька днів.
А тоді увечері підійшов до мене Володя і каже:
– Знаєш, я собі подумав, що ти таки маєш рацію. Нам тут на пенсії буде краще, аніж у великому місті. Квартиру віддамо хлопцям, а самі будемо дихати свіжим повітрям, саджатимемо різні овочі, щоб передавати дітям і просто насолоджуватимемось життям.
– Так! Я теж про це думала! Рада, що ти поділяєш мої думки!
Тепер ми збираємось переїжджати й ні на секунду не сумніваємось у правильності свого рішення!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!