От всі звикли скаржитися на своїх свекрух. Мовляв, вони постійно провокують конфлікти, зверхньо ставляться до невісток та їх ображають.
Але я раніше не була такою жінкою. Антоніна Ярославівна прекрасна бабуся, я би просто пропала без її допомоги. Адже моя мама взагалі працює в Іспанії закордоном та рідко приїздить у гості до діток. А пані Антоніна живе на Сихові, до нашого будинку курсує прямий трамвай.
Коли я народила першу донечку Єву, то пані Антоніна щодня приходила у гості. То маленьку заколише, забере на прогулянку, нагодує. Я встигала поприбирати вдома, щось приготувати чоловікові, кинути речі у прання, пропилососити та провітрити кімнату. Ви ж розумієте мене, скільки насправді хатніх справ з’являється, коли ти в декреті?
Потім народилася донечка Златка, а минулого травня синочок Богданко. На щастя, пані Антоніна мені ще більше стала допомагати. Наприклад, забирала старших на вихідні до себе додому. Якщо треба Єву відвести на танці – свекруха їде, потім робить з нею домашні завдання, ще ввечері нагодує. Для онуків часто випікала смачні пиріжки, круасани, пляцки домашні. І все передавала мені. Я ж маленьким сином не мала на це все часу.
У пані Антоніни є ключі від нашої з чоловіком квартири. І якщо я чи Марко не встигали забрати дітей, то свекруха йшла до нас додому. Приготує борщик, поприбирає, розвісить попраний одяг з машинки.
– Та мені не важко, ви ж мої рідненькі. А що ще бабуся вам смачненького купила, ану біжіть до мене, малюки, – сміялася пані Антоніна та діставала шоколадку з сумки.
Діти дуже сильно люблять бабусю. Навіть більше, ніж мене чи Марка. Бо вона з ними стільки часу проводить, влітку на дачу забирала чи до себе. І завжди має смаколики для малих.
Цієї суботи ми з Марком поїхали на базар, аби закупитися на тиждень. Малі залишилися у бабусі. А після закупів вдома довго прибирали, спакували зимові речі, кинула у прання весняні курточки, витерла пилюку на люстрі, приготувала на вечерю картопляне пюре та курочку.
Ввечері поїхали до свекрухи, аби забрати діток. І вже в машині Єва згадала, що забула свою іграшку в бабусі.
– Мамо, там коник мій, забери у бабусі! – капризувала старша. І молодші за нею почали плакати.
Поки Марко ще прогрівав машину, я швидко забігла у під’їзд. От вже підіймаюся на 7 поверх і чую, як пані Антоніна з кимось говорить:
“Зінка, вони мене так дістали, що я просто не знаю, якими ще словами то пояснити. Навіть двері їм відчиняти не хочу”
“То все так погано?”
“Вже 6 років одне і те саме. Бо вона знає, що я на пенсії, думає, що нема чим зайнятися і скинула своїх дітей. Ну мені хоча і під 70, але не зобов’язана на старості няньчити малих. Ще й приготуй малим їсти, забери зі школи, туди відвези. Наче я в наймитах. Вона тих дітей для мене рожала чи що?”
“А гроші тобі пропонували?”
“Та, звісно, мільйон доларів! Я ще й сама, на свою пенсію, купую продукти і онукам готую. А Марко достатньо заробляє, то міг би матері хоча б фінансово допомогти. Дитячі виплати підняли, вони багато за Богдана отримують. Ось такі у мене хороші син та невісточка на старості років вийшли”.
Я не заходила до свекрухи по іграшку, дітям збрехала, що вона загубилася. І Маркові нічого не казала про те, що його мама за спиною мене брудом поливає. Навіщо йому це знати? Аби ще з нею посварився, я знаю, який у чоловіка запальний характер.
Тепер не напрошуюся до свекрухи у гості. Стараюся сама забирати дітей зі школи та садка, возити на гуртки. Так, з Богданчиком це досить важко, ще й маршрутки часто забиті. Але інакше я не можу. Максимум – це Марк відвезе дітей до бабусі у суботу на декілька годин. За той час я встигаю зробити всі справи на тиждень вперед.
Знаєте, краще вихідні я проведу, наче Попелюшка. Зате знатиму, що тепер для свекрухи мої діти не є тягарем.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!