Інколи свекруха, Валентина Петрівна, приходила до нас на квартиру, аби погратися з онукою. З одного боку, я її прекрасно розуміла. Адже я тільки три місяці тому народила Златочку та всі родичі досі не можуть натішитися малюткою. Тим паче, пані Валентина живе поруч, завжди попереджала про візит.
І мені це також вигідно. Адже то треба побігти у магазин, винести сміття, забрати посилку з пошти. Загалом, справ багато і я не дуже сильно хочу товктися у маршрутці з коляскою. А так бабуся посидить зі Златкою, заколише на сон. Я більше, ніж на годину, не відлучаюся від дитинки та хатніх справ.
Декілька днів тому я мала забігти в поліклініку, пройти огляд лікаря. Адже мені робили кесарів та треба прослідкувати, як заживають рани. Тому попросила пані Валентину посидіти зі Златкою, у маленької за розкладом був денний сон. До того я її помила, нагодувала, заколисала. В холодильнику, до речі, було моє зціджене молоко, біля столика лежала нова пачка підгузок. Ну, квартиру я залишила в чистоті та приготувала все необхідне для малюка.
На зло, черга рухалася повільно. Я ще й після лікарні зайшла в АТБ, тільки викладаю продукти на стрічку – повітряна тривога. Тому з порожніми руками повернулася додому.
Заходжу на кухню – а там пані Валентина вже свої порядки наводить. Переклала молоко на іншу полицю, дитяче пюре взагалі викинула в смітник. Нові підгузки лежали в іншій шафі, куди я складаю куртку та взуття.
На плиті варився суп з фрикадельками. Свекруха без дозволу взяла фарш, який я хотіла використати на котлети з макаронами. Ні я, ні мій чоловік ненавидимо супи. Ну такі у нас організми!
Навіть дратувало те, що мої полотенечка для кухні висіли не на ручці, а на спинці крісла.
– Ой, доню, ти вже повернулася. А я той, дістала фаршик, фрикадельки зробила. Ти будеш?
– Ні. Дякую за суп, але ми не будемо таке їсти. Я взагалі це хотіла на котлети використати. Тепер доведеться знову йти в магазин і купувати фарш.
– Вибач, я не знала. Просто хотіла супчик на вечерю вам зготувати.
– Та нічого. Просто я тут господиня. Будь ласка, нічого не чіпайте в холодильнику та не рухайте речі. Де вони стояли – там і покладіть.
Свекруха одразу почервоніла, почала давати мені гроші за фарш. Але я їх не взяла. Пані Валерія ще побула зі Златкою, а потім швидко накинула пальто та поїхала додому.
Ввечері повернувся чоловік:
– А що то мама казала, що ти на неї накричала?
– Я? Кричала? А нічого, що вдома дитина спала і я ледь шепотіла. Просто навіщо робити нам суп? Я його хіба в унітаз виллю, їсти не буду. Так хотіла на вечерю котлети приготувати.
– Бо мама ледь не плакала..
– Господи, твоя мама просто акторка без Оскару!
Тепер вже свекруха до мене навіть не телефонує. Якщо хоче побачитися зі Златкою, то просить чоловіка винести онучку на прогулянку. Бо до нас додому ні ногою.
Але я не вважаю, що сказала щось погане свекрусі в очі. Просто попросила не перескладати речі та не брати нічого без дозволу. Хіба це так важко? Я ж не приходжу до неї і не командую, що і як має стояти на полицях.
А вона з цього цілий скандал роздула. Ображається, наче та жаба. Аби не лопнула з люті.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!