Вже дуже давно я не спілкуюсь зі своєю матір’ю. Однак такий вибір зробила вона сама. До того ж намовила проти мене навіть молодшу сестру.
Річ у тім, що моїй матері завжди було дуже важливо “що скажуть люди”. Вона прагнула створити ідеальний образ сім’ї, але я постійно його псувала. Я вважаю, що всім абсолютно все одно з ким ти, що ти робиш, який у тебе статус. А якщо навіть люди люблять говорити, то поговорять і забудуть. Кожен має свої справи та проблеми.
Мабуть, я ніколи не зрозумію матір, адже як можна терпіти постійно п’яного чоловіка? Розлучення — це для неї було ніби щось заборонене.
Мені ніколи не можна було яскраво одягатися, бо на думку мами одяг мав бути стандартним, щоб не виділятися. Про макіяж чи зачіски я взагалі мовчу. Звісно, нам із сестрою хотілося виглядати гарно, але думка сусідів, які стоять під підїздом, для мами завжди була важливіша.
Одним словом, мені з мамою усе життя дуже важко було знайти спільну мову. Вона хотіла, щоб я була аристократкою, а я хотіла бути собою.
Однак моя молодша сестра Віка піддавалась впливу мами.
Після школи мені хотілося втекти далі від дому, аби більше не жити в маминих рамках. Тому потай занесла документи в коледж, який мати навіть не розглядала для мого поступлення. Потім звісно я отримала від матері добряче, за те коли поїхала жити в гуртожиток, то жодного разу не пожаліла.
Там я відчула себе хоч трохи свобідною.
Мене тягнуло до творчості, але мама вважала, що бути художником — це несерйозно, хоча в мене були здібності. Одного разу я познайомилася з хлопцем, який продавав свої картини за гроші. Ми стали друзями, а потім почали зустрічатися. Я переїхала до нього, але моя мати нічого про це не знала. За два роки нашого з ним спілкування я стала більш професійною. Весь дохід мені приносили картини. Я працювала вдома і заробляла гроші.
Рік тому ми розлучилися. Ми просто зрозуміли, що не любимо одне одного. Коли він виїхав, я дізналася, що вагітна. Я навіть не подумала про аборт, але розуміла, що не можу розраховувати на допомогу від матері. Вона розчарувала мене ще більше. Її ворогування зі мною вийшло на новий рівень.
Вона кричала, погрожувала, виганяла мене. Я сподівалася, що наша новонароджена донька зможе розтопити її серце, але ні.
Мені доводилося працювати день і ніч, щоб заробити достатньо грошей. Я знала, що можу розраховувати лише на себе. До пологів я зібрала достатньо грошей і сподівалася працювати відразу після народження дочки.
Моя мати та сестра навіть чути й бачити мене не хотіли, на дзвінки не відповідали також. Тоді я вирішила, що це остання крапля в наших відносинах. Найрідніша людина відреклася від мене, а мою новонароджену доньку замість благословення прокляла.
Зараз єдина хто мене тримає це донька, не можу опускати руки тільки заради неї. Чесно, зараз готова гори звернути, тільки аби моя дитина була щаслива.
Як бути зі своєю родиною далі не знаю…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!