Цієї весни не стало моєї бабусі. Вона важко хворіла, мала проблеми з печінкою. З 2015 року лікувалася, але нічого не допомогло. Останні місяці вона була прикована до ліжка, не мала сили навіть піднятися з подушки чи піти в туалет.
Бабця Ганя жила у селі Підгірне, то буквально їхати 10 хвилин з міста до неї. Її будиночок перейшов мамі у спадок. І вона вирішила, що влаштуємо там свою родинну дачу. Зробили поки мінімальний ремонт, провели інтернет.
Зараз літо, ми там буваємо щосуботи. Діткам купили надувний басейн, то вони граються. А ми з мамою на городі пораємося. Посадили тільки кущики смородини, лохини, ожини та малини. А про ті грядки помідорів, огірків чи теплиці ще не думаємо. Бо тут треба жити та слідкувати.
І минулої суботи ми з мамою знову приїхали на дачу. Діти з сусідськими друзями каталися на велосипедах, ми взяли мисочки, пішли на город. Мала рясно вродити машина, хотіли з неї робити варення на зиму, навіть банки сюди привели.
Дивимося – а всі кущі пусті. Є хіба маленька малина, яка ще кисла та смаку не набрала. Спершу ми подумали, що то хтось з сусідів вирішив “похазяйнувати”. Бо ми брали кущі королівської влади, там ого-го який врожай мав бути.
І якраз до мене зайшла сусідка, бабуся Стефанія. Вона маму ще маленькою знала, принесла домашні пиріжки, аби ми погостилися.
– Юлю, а ти чого на городі? Твоя свекруха позавчора все зібрала. З нею ще була така дівчина молода, на тебе схожа.
– Хто хто?
– Ну бачила твою свекруху, вона сама до мене привіталася. Зібрала у відерце всю малину, попрощалася та пішла. Я їй ще коротку дорогу в обхід показала.
Ми з мамою були просто шоковані таким нахабством. От свекруха без дозволу припхалася на дачу, ще й зовицю взяла. Зібрали всю-всю-всю малину та навіть квіти позрізали.
Додому, як ви зрозуміли, ми з мамою повернулися без малини. Добре, що хоча б діти відпочили на свіжому повітрі.
Особисто мені було дуже образливо. Таке враження, наче от рідна людина тебе обікрала! Тому вирішила зателефонувати свекрусі та трохи почитати їй нотації
– Ой, Юлька, тобі що, шкода тої малини?
– Так шкода, уявляєте? Ми з мамою її садили, доглядали. Ви навіть не хотіли нам допомогти, коли просили.
– Так ми ж одна родина. Я не маю права ту нещасну малину зірвати?
– Ні, не маєте!
І наступного дня мій чоловік привіз додому малину. Свекруха так образилася, що віддала її геть.
– Ти навіщо на мою маму накричала?
– А вона чого на чужу дачу поїхала? Прийшла, малину покрала і все, з чистою совістю поїхала геть.
– Тобі шкода?
– Ні чоловік, ні свекруха не попросили вибачення. Вони вважають, що все нормально. І це ще я винна, бо, бачте накричала через малину.
Але справа не в тій проклятущій малині. А в тому, що люди перейшли межу дозволеного.
Мені варто повісити замок на ворота? Чи пса надресувати? Бо чує моє серце, що свекруха і надалі буде приїздити на наш “курорт” та красти їжу!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!