У мого чоловіка є дочка від першого шлюбу. Незабаром вона виходить заміж. Молоді організовують весілля власним коштом, мовляв, залучати батьків їм не хочеться. Зрештою, це вибір кожного. Щодо моїх стосунків з пасербицею, то вони доволі напружені. Я нічого їй не зробила, але дівчина постійно звинувачує мене в тому, що я розлучила їхню сім’ю. Насправді ж, її тато розійшовся зі своєю дружиною набагато швидше, ніж зав’язалися наші стосунки.
Проте як би я не старалася і що б не говорила, але донька чоловіка не бажає зі мною спілкуватися. Навіть на весілля вона запросила виключно свого батька. Цей факт ніяк мене не засмучує, адже що мені з того? Без дружніх відносин з пасербицею мені доволі добре живеться. Та й те святкування мені ні до чого. Однак чоловік не знає, як він має правильно зробити в цій ситуації.
Він не хоче йти сам, бо думає, що це прояв неповаги стосовно мене. Та зі мною явитися теж не варіант, бо доведеться зіпсувати молодій настрій. Зрештою чоловік вирішив залишитися вдома, сказати кілька слів по телефону й перерахувати подарунок у вигляді грошей доньці на картку. Але хіба так можна? Я не підтримую такого рішення. Як це не прийти на весілля власної дитини? Не станцювати перший танець? Не побачити її у білому платті?
З іншого боку, пасербиця знала, що ставить батька у незручне становище. Навіщо було запрошувати його одного? Якби донька дійсно любила свого тата і хотіла бачити його на весіллі, то переступила б через власну гордість. Мабуть, не настільки він їй важливий.
Дивна ситуація. Та й мені не хочеться, щоб чоловік їхав сам в інше місто, адже там доведеться залишатися на ніч. звісно, я довіряю йому і не ревную без причин, але на душі все одно тривожно.
Я придумала альтернативний варіант. Ми можемо разом поїхати в РАЦС. Чоловік піде на церемонію, а я почекаю його ззовні. Після розписки він може привітати молодих, вручити їм подарунок й разом зі мною поїхати назад додому. Святкування в ресторані – це не найважливіша частина, тому її можна пропустити. Зате тато зможе побачити наречену в платті, сфотографуватися з нею і вживу сказати кілька приємних побажань. Це вартує того, аби їхати в одну сторону 6 годин. Згодні? А без мене стільки часу в дорозі буде сумно. Та й мало що може трапитися…Як думаєте, варто пропонувати цей варіант?
А ви б запросили мачуху на власне весілля? І як би вчинили на місці батька, який опинився у складному становищі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!