Мама моя вчила нас жити за одним простим принципом: зустрічають завжди по одежині.
Мені ця думка здавалась дуже правильною, тому виглядала я завжди як із голочки: нова сукня, хороша зачіска й обов’язково доглянуті руки. На зовнішній вигляд я могла витрачати так багато, як деякі на ремонти!
Коли я виросла, у мене з’явилась власна сім’я. Жили ми, звісно, аж занадто скромно, та іноді люди про те навіть не здогадувались. Бо ж все завжди в мене було до ладу – двір прибраний, хата чиста, трава скошена і зібрана.
Доньку свою я теж завжди привчала до порядку. Тому коли вона привела до нас Руслана, свого нареченого, я ледь не зомліла… На голові – гніздо, під нігтями – ціле поле, а одяг такий страшний, що і дивитись не хочеться!
– Добрий день, мамо! – сказав він мені й поліз руку цілувати.
– Здрастя! – відповіла я з огидою. – Давайте без цього, я тільки кремом намастилась!
Діватись не було куди, довелось зятька майбутнього за стіл запрошувати… Таке я бачила тільки в найстрашніших своїх снах! На м’ясо він накинувся руками, наче й не побачив приборів, які для цього поруч лежали.
Здавалось, гірше вже не буде. Але тоді прийшли його батьки… Ну, хоч стало ясно, у кого він такий вдався. Сват стояв переді мною в носках, які на чесному слові тримались, а свекруха в старенькому брудному халаті. І це на знайомстві з майбутніми родичами!
– Вибачайте, ми заходити не планували. Цілий день на городі товклись! – весело сказала мати Руслана і вмостилась за стіл.
– Та чого ти вибачаєшся, Любко! Яка різниця, у чому пузо набивати? – відповів замість мене сват.
Не знаю, як мені вдалось до кінця тієї вечері дожити… Як тільки горе-родичі пішли, я одразу заявила доньці, що проти такої партії!
– Нічого ти не розумієш, мамо! Руслан – хлопець не тільки хороший, а й перспективний. Ти ж не знаєш, як вони насправді живуть! – заявила донька.
– А що ж там знати? Як дикарі! Я ще здивована, що вони пахнуть нормально… Жах та й годі!
Донька мене слухати не стала, сказала, що вже давно свій вибір зробила і відмовлятись від нього не збирається.
А через тиждень вже й нас у гості запросили. Подумки я вже готувалась у якомусь сараї сидіти…
Бачили б ви моє обличчя, коли таксі наше до величезного будинку під’їхало! Квадратів там явно втричі більше, ніж у мене… А біля воріт дві такі машини красувались, що я і по телевізору не бачила!
Всередині теж усе дуже дорого і багато: нові меблі, гарні люстри, по телевізору в кожній кімнаті. Наче в готелі якомусь, чесне слово!
Тільки свати в цю картинку не дуже вписувались – у простих капцях, спортивних штанах і футболках.
Ми розговорились і вони сказали, що не бачать сенсу себе наряджати, якщо ці гроші можна на щось важливіше витратити. На ремонт, наприклад, або нову техніку.
Але я з ними не згодна: живу я може й скромніше, але виглядаю в рази краще! Бо хату мою всередині бачать одиниці, а мене – всі й щодня! Донька каже, що я просто намагаюсь здаватись краще, аніж є насправді. Але що вона в цьому житті тямить!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А на чиєму боці ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!