З чоловіком ми були одружені вже сьомий рік, однак з дітьми нам все не вдавалося. Скільки лікарів, медоглядів, лікувань, однак все це було надаремно. Лікарі розводили руками, адже ми – двоє молодих людей, здорових, причин для такої проблеми не було, однак чудо не траплялося.
– Та чого ви чекаєте вже стільки років, і грошей витратили велику кількість, їдьте краще кудись, відпочиньте, розслабтеся, – говорили нам друзі й дуже злили нас цими словами. Вони і гадки не мали весь наш біль, про відпочинок тоді думали в останній момент.
Ми навіть пробували штучне запліднення, стільки коштів на це пішло, однак лікар сказав, що все без сенсу. Звичайно, є такі люди, які не здаються й не опускають рук, але після першого невдалого разу ми просто дуже розчарувалися. Ми з Кирилом були настільки виснажені такою ситуацією, що нам потрібен був відпочинок. Ми відклали свої мрії на довгі два роки…
Ми двоє були на краю прірви й одного дня сіли ввечері один перед одним й розпочали серйозну розмову:
– Нам потрібно взяти малюка з дитбудинку, підемо і виберемо, серце нам підкаже, хто нас потребує найбільше, – сказав чоловік.
Як тільки згадую наш перший візит, в мене мурашки пробігають спиною. Тривожно на душі, а велика кількість питань нас просто шокувала. До такого ми не були готові. Однак далі було ще гірше – тренінги, тести, нескінченні візити до спеціалістів. Нас підготовлювали до майбутнього батьківства. Такі зустрічі дійсно подарували нам багато знань, ми повірили в себе, отримали багато мотивації.
Пройшло пів року й ми нарешті отримали згоду. Одного вечора до нас зателефонували з центру й повідомили, що у них є дівчинка – Валерія, їй всього лиш півтора року. Ми одразу прикипіли до дівчинки й відчули себе нарешті повноцінною сім’єю. А я стала матір’ю.
Наближалися зимові свята, ми прикрасили дім гірляндами, нарядили новорічну ялинку, донька була в захваті.
Я з кожним днем все більше любила Валерію, й ми разом з нею рахували дні до наближення Нового року. Я просто не уявляла, які у неї будуть емоції, коли вона побачить бенгальські вогні чи феєрверк. І от настав цей день, однак я себе дуже погано почувала. До вечора мені ставало все гірше.
Кирило сказав, що це через те, що я надто виснажена. Робота, дім, донька… Можливо й так. Ми відсвяткували Новий рік втрьох й дійсно відпочивали ці вихідні. Потім я пішла на роботу і там втратила свідомість. Швидка допомога доставила мене до лікарні, де проводили планові огляди. А потім я дізналася результати… Я була на сьомому тижні вагітності. Такого розвитку подій я точно не очікувала. Від щастя сльози покотилися рікою.
В цей момент в палатку увірвався переляканий Кирило.
– Кохана, що трапилося?
–Любий, в мене для тебе є новина – скоро нас буде четверо.
Кирило обійняв мене й ми вдвох плакали, як маленькі діти. Цей момент викарбувався в моїй пам’яті назавжди.
Вам сподобалася історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!