Я з нетерпінням очікувала на народження коханої донечки, хоча й завагітніла на третьому курсі інституту, тоді про навчання треба було думати. Бабусі й онуки не дуже допомагали, бо я була в іншому місті, з чоловіком старалися максимально, водили донечку на гуртки, клеїли й малювали, щось для садка. Для мене ця дитина стала сенсом життя. Після 25 років почалися проблеми зі здоров’ям, тоді донечці якраз виповнилося 5 років.
Загалом у мене тривожний розлад. Я відчувала тривогу, пропав апетит, звільнилася з роботи. Так я виховала двох егоїстів.
Коли дочка пішла в перший клас, хлопчик був іменинник і пригощав цукерками. Вчителька мені потім розповіла, що вона одну з’їла, а іншу віднесе мамі, через те, що мама не добре себе почуває. Це був єдиний її добрий вчинок! Далі вона стала віддалятися, не спілкуватися зі мною.
Пролетіли шкільні роки. Золота медаль. Інститут. Гідна робота. До мене повне відчуження. Слухала поради психологів. Пробувала і так, і сяк. Але так і не достукалася. Вона, заробляючи великі гроші, об’їздила практично увесь світ. Красива, доглянута, але заміж вийшла лише в 30 років. Начебто забрала речі й пішла до чоловіка. Я не засуджувала її вибір. Дуже чекала онуків. Але їм спочатку було не до цього, а потім діагноз – вікове безпліддя. Почалися постійні еко. Мене в це не присвячували, постійно обманювали.
Поїхала роки два тому на Цейлон. Я попросила привезти чай. Так, привезла 100 грамів в пакетиках. Я сказала, що вона скупа, жадібна і розважлива. Вона перестала зі мною спілкуватися. А в грудні минулого року повідомила, що вагітна. 38 років, перша вагітність, двійня. Я знала, що вона не хотіла нічого купувати до 30 тижнів. Я лазила на сайтах в інтернеті, багато читала, ну і потихеньку купувала дитячі дрібнички. Знали, що буде дівчинка і хлопчик. Після 30-го тижня, сказала, що на перших порах все є. Вона вилила на мене купу бруду і відмовилася брати речі. Написала їй, мовляв, можна я до тебе приїду. Так сумую, хочу побачити твій животик. Відповідь була: «навіщо?».
Невже це щось нереальне, купити бабусі дитячі речі. У мене не висихають очі. Бачу на вулиці коляску, і починається істерика. Адже у неї теж дочка під серцем. Як це пережити? Просто може поставити крапку в наших відносинах. Але як тоді далі жити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!