Оце я так подумала: аби в кожної людини з народження по квартирі було – усі жили б мирно і спокійно. А так… Сваряться всі за ті квадратні метри до самої смерті!
І нашу родину холера ця не оминула, як собаки вже кілька місяців гриземось.
Почалось усе тоді, коли я однокімнатну квартиру віддала своїй доньці. Ну а що? У неї дитина маленька, чоловіка немає, заробляє вона копійки – чого б і не допомогти дитині, якщо є така можливість?
Дізналась про те невістка моя та й почала воду варити.
– Ага, то он воно як! Дітей однаково любите, а як квартиру – то комусь одному віддаєте?
– Чого ти, Іро? – намагалась заспокоїтись я. – Ви з нами в трикімнатній квартирі живете, яка колись вам і вашим дітям перейде!
Такі розмови спочатку в нас раз на місяць заводились, пізніше – щотижня, а тепер щоранку замість будильника. Я вже думала, що не витримаю та почну у відповідь скандалити, але сама доля від цього мене вберегла.
Соломія моя знайшла собі чоловіка за кордоном та й почала до нього речі збирати. Вони давно знайомі, людина він надійна, у Польщу ще кілька років тому переїхав бізнес будувати.
Тут я вже й видихнула: і доньці щастя, і мені спокій.
– Ірино, збирай речі! Переїжджайте у свою квартиру, – повідомила я зранку радісну новину невістці.
– Ви що, знущаєтесь? Наче не знаєте, що в нас квартири своєї немає… – буркнула вона у відповідь.
– Знаю! Але Соломія зібралась таки до Павла у Польщу назавжди переїжджати, квартиру я на неї ще не переписувала. Тому можете їхати на свій хліб, як-то кажуть.
– Еге, чекайте-чекайте… То це ви нам однушку віддаєте, а собі трикімнатну квартиру лишаєте?
– Так. Я що на ту, що на іншу квартиру своєю працею заробляла. Ти взагалі ще дякувати повинна, що скільки років задарма з нами жила, а тепер ще й взагалі своє житло можеш мати!
– Задарма? Я тут як рабиня живу: їсти приготуй, посуд помий, підмети, прибери! Це ви мені ще доплатити повинні за таку старість золоту.
– А тепер ти чекай, дорогенька! Ви за всі ці роки жодного разу навіть комунальні послуги не оплатили! Я вже мовчу про ремонт, який ми повністю за свої гроші робили, поки ви на відпочинок їздили. Або ви переїжджаєте на нашу стару квартиру, або щоб завтра я вас тут не бачила. Як ти така розумна, Ірино, – заробляй гроші та орендуй собі кімнату десь.
Ох і зачепили ці слова мою невісточку: губи надула, речі зібрала, до мами поїхала. А син мовчить, не знає, що йому робити. Видно, опинився між двох вогнів і думає, на чию ж сторону стати.
Іра ж поставила свій ультиматум: або ми більшу квартиру їм віддаємо, або вона подає на розлучення.
Нехай розлучаються, як на мене. Мені такі родичі триста років не треба!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!