Мама завжди мене вчила, що чоловіка треба вибирати не по вроді, а по кишені.
Я цю її філософію розділяю, тому і вийшла заміж за Ореста. У ньому мені не подобається все – від імені до зовнішності. Але у батьків його грошей водиться чимало, таку партію прогавити було б дурістю.
На побаченнях Орест розповідав, що грошей у батька не бере, усього досягає сам… Ага, знаю я таких! Сидять на батьківських шиях до самої смерті, ще й своїх спиногризів біля себе вмощують. Мені такий варіант якраз підходив!
Тяжко-важко, але таки змусила я Ореста мені пропозицію зробити. Завжди знала, що вагітність вирішує всі проблеми незаміжніх жінок.
Я ж думала, що буду тепер жити, як вареник у маслі… Але ж ні! Цей Орест дійсно собі в голову вбив, що до успіху треба йти самостійно.
Батько його нам на весілля квартиру подарував, то чоловік мій, щоб йому пусто було, тепер гроші за неї йому компенсує! Бо це, бачте, низько – від батьків подачки брати!
Як порахувала я, скільки разів за ті гроші на відпочинок з’їздити можна було – ледь не посивіла!
Та і свекор мій образився. Сказав, що й копійки більше не дасть, як в Ореста шило в одному місці. Тут я і зрозуміла, наскільки прорахувалась…
На роботу сама я виходити на збиралась, чекала, коли ж таки мій суджений за голову візьметься. А він не спішив.
Жили ми у двокімнатній квартирі, за яку батьку гроші виплачували, на відпочинок їздити перестали, одяг новий теж купляли все менше… За рік я такою страшною стала, як ніколи в житті! Дуже в салони не походиш, коли твій чоловік на всю сім’ю тільки 25 тисяч гривень на місяць приносить…
Втомилась я від такого життя та й покликала на свій день народження батьків Ореста, аби всі нарешті помирились. Сиділи наче нормально, спокійно, ніхто навіть стосунки ні з ким не з’ясовував.
А як настав час подарунки вручати, свекор передав мені коверт. Я ті гроші вже подумки на поїздку в Італію витратила, їй Богу!
Відкриваю… А там 100 доларів.
Було таке відчуття, наче я жебрачка, а мені милостиню кинули!
– Пишаюсь вами, діти. Оце правильний підхід – самостійно собі шлях до успіху проривати. Подарунок такий я тобі даю, невістко… Для мотивації! Подумав, що більше ви від мене не візьмете.
Я від цього і досі відійти не можу! Ніхто не свариться, не ображається, усі щасливі – а грошей в мене як не було, так і немає!
Як пояснити Оресту, що я так скоро і коні двину?!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що в би порадили в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!