За Павлом я вже заміжня 12 років. У нас двоє діток – донька Софійка (11 років) та син Миколка (8 рочків). Окрім цього, є дах над головою, стабільний дохід, хороша робота.
Однак, мені, якщо чесно, дуже нудно. Ви не подумайте, розваг на стороні я не шукаю, по чоловіках у ліжку не стрибаю. Просто у нас нема друзів взагалі. Коли ми переїхали на цю квартиру, то Павло не захотів робити новосілля.
– Потоваришуємо з сусідами. Я приготую салат та запечу курку.
– Ні, не хочу, аби чужі люди сюди приходили. Мені добре з тобою та дітьми.
І от у нас нема друзів від слова взагалі. Раніше я мала подруг, але Павло заборонив приводити їх додому. І ми бачимося вкрай рідко, раз на місяць десь у кафе. На дні народження приїжджають хіба батьки з села і все. Ну і сестра.
Мало того, Павло забороняє ще й дітям приводити друзів у гості. А у нас є такі іграшки, які на вулицю не винесеш. Ну показати великий замок з конструктора, пазлики поскладати. Навіть якщо погана погода, хай у нас граються, я в цьому нічого поганого не бачу.
– А якщо вони щось пошкодять? А вкрадуть? Знаєш, мені тут дитячий садочок не потрібен, – дорікав чоловік.
Отак нудно я живу з Павлом. І бачу, що дітям також погано. Адже вони хочуть приводити друзів додому, разом малювати, грати у приставку, конструктор складати. Тим паче, у нас не такий дорогий ремонт, тут нема що ламати чи красти.
І от цього літа я вирішила відвезти дітей на море. Навіть як війни не було, то Павло нас в Одесу не возив. Мовляв, нащо нам те море, якщо є озеро на дачі. Порівняв ту нещасну калюжу з морем!
Складала декілька місяців сама зі своєї зарплати. Вибирала безліч варіантів, аби малюкам в першу чергу сподобалося. Якісь парки розваг, аквапарки, зоопарки, аніматори, дитячі вечірки.
Поставила Павла перед фактом, коли вже готель у Болгарії було заброньовано та оплачено.
– Нащо вам їхати? Он у мами на дачі краще відпочивайте.
– Павле, ти взагалі вже здичів? Хай діти у морі покупаються, відпочинуть на славу. Я від тебе ні копійки не брала.
– Так далеко їхати заради того моря? Я не бачу сенсу.
Словом, відправилися ми не в гарному настрої, а зі сварками та докорами. Павло ще потім, наче та дитина мала, свекрусі пожалівся
– Будеш там гуляти і веселитися, а мій син має тут в Україні тебе чекати?
Так це не мої проблеми. Діти моря ніколи не бачили. Вони школу на хороші оцінки закінчили, не мають права відпочити?
Поки ми ще на відпочинку. і дітям тут дуже подобається. Не вередують, не капризують, поводяться чемно. Так їм полюбився той пляж, що словами не передати. Вже просяться наступного літа знову сюди поїхати.
Однак, Павло своїм ниттям псує нам всю відпустку. Щодня телефонує та дорікає, що я поїхала розважатися. Вчора навіть сказав, що я там коханця маю. От сидить і ниє, наче та мала дитина, чесно. Я навіть слухавку брати від нього вже не хочу.
Діти татові стільки суверенів набрали, кажуть, як тут гарно. А він просто своїми докорами їм настрій псує.
І я думаю – а якого ляда мені такий чоловік здався? Грошей на відпуску я в нього не просила, сама заробила. За дітьми наглядаю, вдома все чисто та прибрано їсти є. Я коли летіла геть, то наварила йому на 2 тижні різних страв, що ледь холодильник зачинила.
З ним нема ніяких розваг. Наче то не молодий 30-річний чоловік, а старий дідо, який бубонить під носа. Ну це просто нонсенс. Я щиро заздрю подругам, у яких чоловіки такі активні, кудись їздять на природу, мають друзів, товариські.
А мій Павло на якогось відлюдника схожий. Боюся, що він і мене з хати перестане випускати.
За цей відпочинок не раз ловила себе на думці про розлучення. Та хай я краще сама буду з дітьми веселитися, ніж нотації Павла чути.
На Вашу думку, є ще шанс зберегти цю родину чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!