– Чи ти здуріла, стільки м’яса дітям давати? На три рази ділити треба цю порцію! – кричав на мене чоловік. – І сир їсти лише по скибочці в день, щоб шматка на тиждень вистачало.
– Але ж вони ростуть! Треба нормально харчуватись!
– Не вигадуй! Я в дитинстві й не бачив таких продуктів!
До шлюбу я й не здогадувалась, що Дмитро такий. Коли він приносив мені польові ромашки, а не квіти з магазину, я вбачала в цьому романтику. А коли ми зустрічались, він ніколи не їв в кафе. Казав, що не голодний. Мені ж не зручно було їсти самій, тож брала лише каву чи чай.
Лиш після весілля я збагнула – мій коханий рахує кожну копійку. І привчила його так жити мама. Зі свекрухою ми й жили. Чоловік казав, що не розумно платити за чужу квартиру, коли в його неньки двокімнатна. У них були чіткі правила. Не дай Боже, щоб в кімнаті горіло світло, коли там нікого немає. Опалення включали лише на ніч, у квартирі ходили у теплому одязі. Я все це терпіла, та коли народився син – стало важче.
– Нащо тобі ті підгузки? Пелюшки бери. Їх прати можна. Куди такі гроші в смітник викидати?
Коляску нову він не дозволив мені купити. Одяг підбирали лише на секонд-хенді. Коли синові був всього рік – я зібралась тікати. Але саме тоді дізналась, що знову вагітна. Плакала три дні. На аборт записалась, та не наважилась. На світ з’явилась моя донька.
Ви навіть не уявляєте, як я настраждалась за ці роки. За туалетним папером, хімією йшла в інший квартал, адже там магазин дешевий. Звітувала за кожну копійку. І ось одного разу моя мама передала мені свіжу телятину. Я натушкувала її, дуже раділа, що діти поїдять, адже ми лише курку в супермаркеті купуємо. І тут повернувся Дмитро. Побачивши щедрі порції малюків чоловік почав кричати. Це й стало останньою краплею, я зібралась і разом з дітьми поїхала до мами.
– Давно це треба було зробити! Це ж не життя!, – казала ненька набираючи своїм онукам великі порції.
– Як я тепер буду? З двома дітьми!
– Дорогенька, ми впораємось.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Минуло кілька днів, я не могла звикнути, що можна жити без економії, дивитись телевізор, коли хочеться, їсти, мити голову дорогим шампунем, а не найдешевшим “Кропива”. Діти все підбігали й казали, що вони наче в рай потрапили.
Я вирішила, що все це на краще. Почала роботу шукати. А тоді раптом заявився Дмитро.
– Ти ще не насиділася тут?
– Ні!
– Повертайся, ми домовимось, щось змінимо.
– Послухай, заради дітей я не можу повернутися. Вперше я бачу їх щасливими. А тобі з твоєю мамою бажаю успіхів.
Він почав кричати, що відсудить в мене дітей. Та все це лише пусті слова.
Як гадаєте, з такою людиною, як Дмитро, можна жити? Чи не варто було мені йти?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!