Наші люди – це просто щось з чимось. На роботі цькують новеньку, бо вона залишила сина з бабусею, поки працює. А взагалі Вам яка різниця?

Я працюю директором на фірмі й нещодавно до нас прийшла найматися молода жінка після декретної відпустки. Вона сподобалася мені з першого погляду, одразу бачу, готова людина до сумлінно праці чи ні. Ну загалом приїхала працювати до Львова, сама ж з Тернопільської області. Не лише це мене турбувало, а ще й син п’яти років, адже всі знають, що матері часто відпрошуються. От вже пройшла випробовувальний термін успішно, я спитала про дитину, а та клялася, що лікарняних не бере, тільки в разі дуже чогось серйозного.

Син зараз з бабусею, вона навідує їх кожні вихідні, коли багато роботи, то вихідні може пропустити. Я все-таки залишила цю жінку. Вона хороша, чесна, грамотна, але ось колектив не приймає її. А все через дитину – бо справжня матір ніколи не залишить малюка на бабусю. Але в чому проблема, я не розумію. Жіночий колектив – це справжнє випробовування для ось таких колег, у кого в житті все не так, “як заведено”. Вранці з сином по скайпу спілкується, ввечері, якщо є можливість теж. Така сучасна реальність.

Пошепки

Зараз у неї з’явився чоловік. І що тут почалося! Цькування від колег вийшло на новий рівень. Я не люблю такого, не розумію, яка різниця цим сорокам, хто як живе. Викликала одну, пригрозила звільненням за довгий язик і неетичну поведінку. Але притихли жінки тільки на деякий час і знову почали говорити – «кукушка», «проміняла сина на чоловіка», «матір навантажує, а бабуся з останніх сил за онуком доглядає». А бабуся (мама її) – моя ровесниця, бадьора і весела. Рада, що онук поруч (дідуся не стало років 5 назад), тільки онук і допомагає втрату пережити. Та й нікого не повинно хвилювати, домовилися дорослі люди і все.

Дівчинку шкода, бо вона все бере близько до серця. Бухгалтерка її прямо до сліз доводить. Вчора вона заяву подала, звільняється. Кажу їй: «ти взагалі нікому не розповідай, що син у бабусі, що розлучена, мовчи і роби висновки».

Пригадую радянське минуле, тоді норма була, щоб бабусі-дідусі з онуками займалися, по гуртках ходили, книжки читали. А що зараз може більшість батьків дати своїм дітям, якщо вони працюють (то іпотека, то машина, то відпочинок). Яке спілкування, якщо дитина в дитячому садку ввечері прийшов, поїв і спати? Яке це спілкування? Може, бабуся хоче, то і хай сидить з онуком. Головне дурниці дитині не говорити, що мама кинула та інше. Бабуся повинна всіляко підтримувати маму і оберігати онуків від довгих і бридких язиків. Чому наші люди завжди пхають ніс, куди не треба?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector