Це трапилося багато років тому, коли ще була жива моя бабуся, але це я запам’ятала на все життя.
Це був період перед Великодніми святами і ми з мамою придбали нові штори, які ніяк не хотіли чіплятися до карнизів. А вони на той час були дуже красивими: асиметричні з різними прибамбасами… Мама просто не могла нарадуватись і з нетерпінням чекала на гостей, щоб вони похвалили її нову покупку. Правда, щоб зачепити ті штори, ми витратили багато часу і нервів … ми лаялися, возилися, реготали, знову бралися за справу …
Бабуся тоді сиділа мовчки й спостерігала за нами, а потім промовила:
– Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала, якби у мене з’явилися такі штори, та ще й свята Великодні, ніби радуватися треба. Але в мене ні крупинки бажання … Воно йде, дівчата … бажання йде. До всього. І до речей, і до людей …
Робіть все, поки у вас є на це бажання.
Ці слова стали для мене застереженням. Я зрозуміла, що потрібно жити так, як хочеш, поки є бажання. Якщо ти хочеш якусь річ – придбай її, хочеш у відпустку на море – не шкодуй грошей. Робити треба все, поки хочеш, адже з часом бажання до життя згасне. Витрачайте гроші на дурниці – не збирайте! Дурниця дарує радість. Куди збирати? На похорон?
Потрібно радіти кожному дню, кожній хвилині, щоб та жага до життя не потухла завчасно. Можливо, це задумка природи така: людина припиняє радіти і чіплятися до речей, щоб їй було легше піти….
Але поки цей час не настав, не сковуйте себе! Зараз я вже сама маю двох онуків, і сил немає, і дійсно бажання пропадає. В молоді роки все зовсім по-іншому, тому радійте, коли щось прагнете.
Гірше, коли нема бажання…
А ви згідні зі мною?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!