Коли мені було 6, тато загинув. Мама сама мене виховувала. Ніхто їй не допомагав. Мама намагалась дати мені все необхідне. Але часто пропадала на роботі допізна. Однак, я на свій вік вже могла і вечерю приготувати (гречка чи макарони), помити посуд, поскладати речі, поприбирати вдома.
Хоча ми просили помочі в родичів. Бо бувало, що не вистачало елементарно грошей, аби заплатити за комуналку чи купити якісь продукти додому. Але нам ніхто взагалі не хотів допомагати.
Я добре вчилась і ладнала з товаришками. І тому, коли настав час, вступила на державне. Юрист – професія не з легких, але я добре вчилась і була старанною. З ранку до ночі зубрила правила, вчилася на вихідних, хоча друзі кликали гуляти.
Ну і так крок за кроком, я вивчилася на червоний диплом, знайшла роботу в нашому суді. Згодом купила собі машину та гарну квартиру в новобудові. До речі, зі своїм коханим я познайомилася на роботі, Арсен працював помічником судді.
І коли я досягла успіху, мамині родичі згадали про моє існування і почали надзвонювати. Особливо татова сестра, тітка Марія:
– Анастасійка теж вступає, а плата за оренду висока. Зараз місця нема у гуртожитку. Приймеш пожити?
Таке нахабство мене трохи обурило, але чомусь стало шкода рідних та погодилася. Тітка обіцяла, що це ненадовго – всього два місяці, поки облаштується. А там і місце звільниться.
Однак, Настя живе у мене майже рік! І ні про який гуртожиток чи орендовану квартиру мови не йде. Тітка дає гроші хіба Насті чисто на продукти, але за комуналку та інші витрати платимо ми з чоловіком.
Мало того, я помітила, що Настя почала до мого Арсена загравати. То щось по руці його погладить, то сміється і так оченятками стріляє.
Коли я їй запропонувала переїзд, то була шокована відповіддю:
– Сестричко, мені й тут добре. У тебе так класно! І за квартиру плати не просиш і чоловік у тебе лагідний!
У мене аж волосся стало дибки! Та як вона сміє?
Я зібрала Настині речі і просто виставила її з нашого дому. Звісно, тітка Марія до мене дзвонила, але не для того, аби попросити вибачення:
– Як ти взагалі посміла сестру викинути, як те кошеня на вулицю? Що, грошей захотіла?
– Та ваша донька вертихвістка мала. Тим паче ви обіцяли, що вона недовго в нас поживе. Все, закрилася лавочка!
Мені ні краплі не соромно за цей вчинок. Не дозволю нікому так нахабно користуватися гостинністю. Гості гарні тільки тоді, коли живуть далеко та приходять в гості рідко!