Коли ми з чоловіком одружились, власного житла не мали. Обоє їздили на заробітки під час відпусток і багато працювали вдома, щоб заробити на омріяну квартиру.
З ремонтом допомогли мої батьки, свекруха не допомогла нічим, у неї на першому місці дочка. Валентина Іванівна все для Лілі старається, на сина їй байдуже.
Коли ми уже переїхали до своєї квартири, свекруха навідала нас, щоб оцінити нашу оселю. Ми її гарно прийняли. Від’їжджаючи, Валентина Іванівна сказала:
– Добре, що маєте трикімнатну квартиру, місця багато і вистачить всім.
Тоді я на це увагу не звернула, та виявляється плани на нашу квартиру у свекрухи буде уже тоді.
Цьогоріч вступає донька зовиці – Настя. Я про це знала, але особливо не вникала. На днях до мене зателефонувала Валентина Іванівна.
– Олю, ти ж знаєш, що Настя абітурієнтка? Можеш її привітати, бо тепер вона уже студентка – раділа свекруха.
– Вітаю. Ви мені зателефонували, щоб повідомити про успішний вступ Насті? – питаю.
– Не зовсім. Насті потрібно десь жити, от я і хочу тебе попросити, щоб вона у вас пожила під час навчання. У вас квартира велика, місця вистачає. Можете одну кімнату племінниці виділити.
– А ви у сина свого питали?
– Так, Вадим не проти, але сказав у тебе ще запитати.
У нас завжди так, Вадим не може відмовити своїй рідні. Тому він постійно добрий, а я погана.
– Я проти, бо не хочу перетворювати квартиру на гуртожиток на 5 років. У нас інші плани.
– Ти добре подумала? В гуртожитках п’янки і гулянки, а дитині вчитись треба. Маєш розуміти, тому ще раз запитаю: коли Насті до вас переїжджати?
– Ми з Вадимом під час навчання теж в гуртожитку жили, тому я не бачу проблеми в тому, щоб студент жив у гуртожитку. Якщо вам це не підходить, то орендуйте Насті квартиру.
– Ти ціни на них бачила? Це дуже дорого. Ти мусиш дозволити Насті жити, бо та квартира не тільки твоя, але й мого сина.
– Ви у нашу сім’ю не лізьте. Хто-хто, а ви стосунку до цієї квартири не маєте, тому і розпоряджатись не маєте права. Я все сказала, Настя у нас не житиме. Шукайте їй житло де-інде.
– Даю тобі часу ще кілька днів, щоб передумати. Я скоро перетелефоную.
Ми з чоловіком плануємо дитину, тому не хочу, щоб у квартирі були інші люди. До того ж не люблю, коли мені вказують як жити і що робити.
Своє рішення я не зміню, хочуть нехай ображаються. Ми нікому нічого не винні.
У вас були такі випадки? Як би ви порадили мені зробити?
Вибачте. Даних поки немає.