Наступали перші заморозки. Я вирішила, що потрібно поїхати на дачу й навести там лад. На зиму хотілося випрати постіль, почистити килими й поскладати увесь інвентар.
Одразу після роботи я подалася на дачу. За вікном мерехтіли багряні дерева. Осінь – прекрасна пора, як не крути!
Коли список справ був виконаний, я сіла перепочити. Подумки прощалася з дачею до наступного сезону.
Навколо була така спокійна атмосфера, що руйнувати цю гармонію абсолютно не хотілося.
Зрештою, я сіла за кермо автомобіля й вирушила в дорогу. Раптом на околиці села бабуся зупинила мене помахом руки.
– Я прямую в місто – відказала я, зупинившись. Люди часто підсідали до попутників, щоб добратися в районний центр чи сусіднє село.
– І мені туди ж, може ви мене підвезете? – запитала жінка.
Я схвально кивнула головою й вказала на пасажирське сидіння поруч.
– Останній автобус втік з-під мого носа, – пояснила бабуся. – А я обов’язково мала забрати онука зі школи. Заразу у них з цим все дуже суворо. Без дорослих нікого не відпускають, бо вечорами там вештаються всякі…
– А вам у який район потрібно? – запитала я.
– На першу трамвайну зупинку при в’їзді, – відказала та. – Далі я вже сама.
– Зрозуміло, гаразд.
– Без машини так незручно, – почала бідкатися та. – І взагалі після смерті чоловіка стало набагато важче. Раніше я постійно докоряла йому, мовляв, помочі від нього не дочекаєшся. Лише тепер розумію, скільки у нього було “невидимих обов’язків”. На щастя, перший час мені у всьому допомагав син, але й він стомився їздити туди-сюди. От тоді я й запропонувала продати будинок. А навіщо він мені, якщо поратися там нікому? Вирішила переїхати в місто, поближче до молодих. З онуком тепер їм допомагаю.
Старенька на мить зупинилася, щоб відкашлятися. Мені настільки було приємно її слухати, що я не хотіла, аби вона замовкала.
– Ви десь простудилися? – запитала я.
– У мене запалення було, а зараз лише наслідки. Два тижні довелося лежати в лікарні. Невістка увесь цей час не відходила ні на крок. І їсти готувала, і ліки приносила. Турботлива вона в мене. Після виписки пропонувала переїхати до них, але я відмовилася. Навіщо заважати молодим? У них своє життя й порядки. Але дружина в сина – неймовірна. Я завжди кажу йому, що він має цінувати її й оберігати, бо такі посеред дороги не зустрічаються. До речі, моя свекруха теж була хорошою жінкою. Пам’ятаю, що вона прийняла мене у свою сім’ю одразу ж після першого знайомства. А скільки всього я від неї навчилася! Ось, доню, ми й приїхали. Дякую, що підвезла мене!
Бабуся вийшла на зупинці, а я поїхала далі. На душі було тепло й затишно. Побільше б таких людей, які залишають приємний присмак після себе.
Чи зустрічалися вам люди, розмова з якими приносила відчуття тепла й затишку?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!