Свекруха нещодавно заявила, що я всі свої чесно зароблені гроші повинна їй віддати!
У лютому місяці я злякалась війни, взяла свого сина і поїхала до поляків «у гості». Думала, через тиждень і додому вернусь, але де там… Влаштувала малого в садочок, а сама з роботи на роботу бігала, аби хоч було на що в тій Польщі жити.
Зранку я ходила на завод підпрацьовувати, а на вечір красу дівчатам наводила: брови фарбувала, вії нарощувала… У поляків з цим не дуже, тому гроші я мала добрі. Але чужа країна – то завжди страшно і погано.
Зрозуміла я, що годі з мене вже цих пригод, та й вернулась додому. А мене тут такий сюрприз чекав – просто закачаєшся!
– Дмитре, діставай заначку! Машину будемо купляти, – з порогу крикнула я чоловіку радісно. – Грошей трохи на тих «заробітках» відхватила, можемо таки вже й свій транспорт придбати!
А Дмитро мій чогось зам’явся так, наче ні слова не почув… Туди-сюди та й розмову перевів. Я ж спочатку подумала, що то він так зрадів! А тоді добра свекруха очі мені відкрила…
– Здоров була, Марино! Як воно там, на чужині? Відпочила? – запитала свекруха, яка від моєї поїздки одразу була не в захваті. – А ми тут ледь кінці з кінцями зводили. Як не одне, то друге горе нас переслідує… Пару тижнів тому он машинка пральна зламалась, холодильник потік… Добре, що Дмитро грошей дав. А то сиділа б і голодна, і немита!
– Як грошей дав? А звідки ж він їх узяв? – вирячила я на чоловікову матір очі.
– А там, з коробочки, – відповіла вона мені весело та й почовгала на кухню.
Я аж прозріла! У ту коробочку ми кілька років гроші відкладали, щоб колись нарешті своє авто придбати. Навіть телефоном же про це говорили: приїду, привезу ще трохи грошей та й купимо вже хоч що-небудь!
Скандал того вечора у нас із Дмитром такий був, що сусіди й поліцію зібрались викликати! Стояли, як роззяви, лупали на нас своїми очима. На ранок мене вже трохи попустило, покликала я свекруху в гості, аби хоч про той холодильник розпитати… А вона мені – ще один сюрприз!
– Холодильник то таке, доню… У нас інша біда під носом сидить. Моя Тетянка вагітна знову! Не щастить їй з чоловіками… От і цей з дому її вигнав. Уже втретє, наче пороблено! То я і надумала, що пора б їй своє житло мати. У мене грошей трохи є, Дмитро сказав, що ще й ти мені на перший внесок позичиш!
– Ох, нічого собі! – ледь не закипіла я. – Як я від війни дитину рятувала, то ким тільки ви мене не називали, а як грошей треба – то я вже доня? А що ж ви за свої гроші техніку собі не купили? Жаба задавила? Як непутяща ваша Марина – то хто ж їй лікар! Не треба було лягати під кожного, хто оком мигне! Я свої гроші нікому не дам!
– Як не даси мені грошей, то я квартиру, у якій ви всі живете, на Тетяну перепишу! Як хочеш, а своє житло в неї буде! – відрубала свекруха і почала нас із дому виганяти.
Я, звісно, усе розумію, але це вже всі межі переходить! Цю квартиру Дмитру ще багато років тому обіцяно було, то ми тут і жили. А воно он як тепер все вилізло!
Уже третю ніч не сплю, думаю, що ж його з тими грошима робити. І свекрусі позичати не хочеться, і на вулиці жити я не рвусь…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Дайте хоч якусь пораду!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!