Батьки Марини живуть у Львівській області, м. Трускавець. То вже гори, там постійно багато туристів і влітку, і взимку.
Колись мій тесть, Микола Вікторович, збудував двоповерхову хату та почав робити бізнес. У них постійно туристи то з Києва, то з Тернополя чи то з Рівного. Там на території хати і басейн, і мангал, і навіть чан збудували та бісєдку. Катерина Степанівна там кухарка та прибиральниця, а пан Микола різноробочий. Тому до нас в Франківськ ті рідко приїздили.
Літо – сезон відпочинку та канікул. Ми з жінкою у відпустці. Та й подумали: що в місті сидіти? Зібрали валізи та й поїхали в Трускавець.
Я все думав, що пані Катерина та пан Микола зрадіють, що ми разом час проведемо, влаштують нам якусь екскурсію.
Але не встигли ми переступити поріг та речі розкласти, як тесть скомандував йти до сусіда по дрова:
– Туристи хочуть мангал розпалити, так що рухайся!
– Раз їм треба – нехай самі собі дрова носять.
– Е ні, то гості, ти принесеш.
Теща навіть пожаліла нам виділити окрему кімнату в новій хаті, тому постелила на літній кухні.
– В літі тут добре, не дує. Діти мають диванчик, а вам – розкладушка.
Ну так тепло прийняли, що слів нема. Марина допомагала матері на городі та кухні, а я ще прибирав за туристами. Я ж мав виконувати іншу чоловічу роботу – дрова принести, чан підготувати для гостей, сміття винести. Словом, допомагати тестеві лавочку будувати.
На онуків вони взагалі уваги не звертали. А якось заходжу на кухню, а Катерина Степанівна лупцює мого сина:
– Та за що ви так його? Чим провинилась дитини?
– Я гостям вареників наліпила, а він зжер. Я ж на хвилиночку відвернулась!
– То вам онукові вареників шкода? Вам свій бізнес дорожче, ніж власні діти!
Я не витримав: валізи в руки і додому! Ще й всунув тещі 500 грн на останок, мовляв: “Нате вам п’ятисотку, подавіться своїми варениками!”
Розумію, що бізнес – то є бізнес, але ж мають бути якісь рамки. Ми з дружиною приїхали в гості, а потрапили в трудовий табір. Видно, що гроші їм важливіші за родину. Наш літній відпочинок був абсолютно зіпсований.