Навіщо мені сім’я? Щоб пиляли без кінця та спокою не давали? Їм же тільки гроші та зручності подавай!

– А що, Петрівно, твій син від жінки з дітьми пішов? – ніяк не могла заспокоїтися сусідка.

– А тобі що? Плітки нові шукаєш? – огризнулася пенсіонерка.

Втім, сказане подругою була цілковита правда. Син Петрівни два роки прожив з Оксаною у шлюбі. Дитину народили. Старенька ще й онуком встигла потішитися. Втім, усі в селі прекрасно знали, яким гультіпакою насправді був Вадим. Тож весілля сина Петрівни сусідів дуже здивували. Невже нагулявся?  

Але мотиватором для сина стала мати. Вмовляла, щоб той взявся за голову і знайшов собі дружину. – вічно байдики бити не буде.

– Навіщо мені та сім’я? Щоб пиляли без кінця та спокою не давали? Їм же зараз тільки гроші та зручності подавай. Не буду спину гнути заради них!

Сама ж Петрівна вже марила внуками. Та й хотілося знати, що син нарешті знайде щастя і нагуляється. Пораз братися з голову. 

Втім, мати залишається матір’ю. Що б там вдома не було, Петрівна постійно виправдовувала синочка. Не має роботи? Нічого, молодий ще, шукає. Гуляє? Нічого, такі його роки юні. Звільнили з підробітку? Там все одно копійки платити, чого спину за них надривати. Словом, відтирала мати совість сина. 

Та й з одруженням парубок не сильно поспішав. Там ж стільки відповідальності Ще й з маминого дому переїхати доведеться. Краще тут сидіти, у теплі та спокої. Мати ж не чужа людина, не вижене.

Втім, уже й 30 років на горизонті замайоріло, то вирішив Вадим спробувати того сімейного життя. 

Натрапив на спокійну і покірну Оксану й женився. Петрівна тоді навіть зраділа.

Перед цим він зачастив до бібліотеки, де працювала його майбутня наречена. Книги він, звичайно, не читав, зате добре знав, по що ходить. Оксана чоловічою увагою не славилася, то й повірила у благі наміри Влада. Відповіла взаємністю. 

А там і весілля зіграли. Отримали в подарунок будиночок старенький будиночок неподалік від Петрівни і почали обживатися.

Сім’я проіснувала 2 роки. У шлюбі народилася дитина. Втім, усе ніяк не могло вийти на стабільний рівень. Вадим виявився не готовим і не пристосованим до самостійного життя. Усе, що в нього дуже добре виходило – жалітися на Оксану. 

– Уже втомився від тієї жінки. Не витримую. Голос у неї прорізався. Пиляє мене кожного божого дня. Каже, щоб роботу шукав. Грошей їй мало. А я казав що так і буде! Знав! 

– І справді сварлива у тебе жінка,- розводила руками Петрівна.Тоді нехай сама й хазяйнує. А т в мене поживи трохи. Провчи її.

Так Вадим і зробив. Утік до матері від своєї сварливої та вибагливої жінки.

– Оксана сьогодні сказала, що я не мужик! Такого ставлення я терпіти не буду. Розлучаюся! – Вадим перевіз речі до матері.  

– І правильно. Хай поживе сама. Може, одумається. А то, бач, яка королівна!- підтримала сина матір.

– Вона тепер дитиною маніпулює і грошей у мене вимагає. Зовсім з глузду з’їхала. Хай іде й працює. 

– Так-так, я сама їй гроші на перші потреби заносила. От нещодавно. А їй все мало! Ось же дав Бог невістку!

Вадим і не думав повертатися до дружини. Минуло вже кілька років, а нічого у їхній сім’ї не змінювалося. Зрештою, з мамою жити добре. Вона і погодує, і приголубить, і нерви псувати не стане. 

Оксана ж сама з дитиною давала собі ради. Її батьки, дякувати Богові, цього навчили.

– Щось твій Вадим про дитину забув,– не замовкала сусідка. 

– Це тобі невістка моя наговорила? Це вона просто чутки пускає.

– А я що сама не бачу? Сліпа по-твоєму? Усе село гудить, який у тебе син. Ми б та й не знали. Я у ваші справи не лізу, просто перепитую.  в

Давно вже сусідці хотілося Петрівну на місце поставити і відкрити очі на сина.

– Так невістка сама не зі святих! Не втримала чоловіка. Значить не така хороша, якщо він від неї пішов. Та й онука я хочу забрати в неї.

– Забрати? Як це, від рідної матері. У тебе ж син не працює. Сама будеш виховувати чи що? 

– Ми собі раду дамо, ти не переживай. 

Відтоді пройшло ще два роки. Вадим так і жив з мамою. Змін йому не кортіло. Петрівна зрідка навідувала онука. 

– Досить уже лежати. За розум берися, – не витримала мама. – Дитина росте, людям в очі соромно дивитися.

– А ти не дивись. Мені все одно на людей. Ти ж просила онуків – маєш. А сім’ї я більше не хочу. Вистачило.

– Та може спробуєш? Піди до Оксани, перепроси і все.  

– Ти ж сама підтакувала, яка вона погана. Сама іди й вибачайся.

– Тоді сиди тепер один! З мене досить. Виняньчила вже тебе – далі нікуди. Подякуй, що жінка на аліменти не подала.

– Ну подасть, то піду на роботу. 

– Аякже, стільки років уже йдеш. Думала, я тебе людиною виховала, а ти…

Нарешті зрозуміла Петрівна, який  у неї син.  А вона так старалася для нього. Тепер же зосталася з ним сама на старість. Ні помочі, ні розради. Ще й сама заходити його буде, а коли їй знадобиться допомога, то нікому буде й стакан води подати. Отак воно в житті буває. 

Яка у вас думка про Вадима?

Які помилки у вихованні допустила його мати?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector