У мене є сестра Віра. Я ніколи не помічала, щоб мама робила між нами будь-яку різницю, тому мене здивувало її рішення не вписати моє ім’я у заповіт. Через це спалахнула справжня суперчека. Глибоко в душі я знаю, що ніхто не хотів образити мене, але пробачити такий вчинок матері не можу.
Оскільки я дізналася про те, що усе майно дістається молодшій сестрі раніше, то у мене була можливість прямо запитати, чому мама так розпорядилася. Вона сказала, що у мене є все необхідне, а Вірі потрібно допомогти.
Дійсно, я маю вищу освіту й хорошого чоловіка. Ми обоє добре заробляємо й ні в чому собі не відмовляємо. Натомість сестра самостійно виховує однорічну дитину, адже чоловік пішов від неї одразу після народження малюка. Віра багато працює й хапається за будь-яку можливість, щоб принести копійку в дім. От мама й вирішила її підтримати, тому заповіла усю нерухомість лише одній доньці. Проте хіба це справедливо стосовно мене? Мене зачепило таке ставлення, адже я б допомогла Вірі, якби це було необхідно. Мені не хотілося мовчати, тому я наважилася на розмову з матір’ю.
Зрештою, я добилася того, що у заповіті з’явилося й моє ім’я. Та на душі все ж залишився неприємний осад після вчинку матері, адже вона прийняла таке рішення під моїм тиском, а не з власної волі.
Я ніколи не відмовляла в допомозі своїм рідним, тому мені сумно, що мама вважає мене егоїстичною персоною, якій байдуже на інших. Як ще я можу заслужити її довіру?
Вірі також було дивно чути перший варіант маминого заповіту. Сестра запевнила, що вона б ніколи не привласнила собі усе майно і віддала б мені законну частину. Мама вибачилася за свій вчинок, але я досі не можу повністю пробачити їй.
А як ви вважаєте, як матір мала б розпорядитися своїм майном? Чи правильно залишати все одній доньці через її важке фінансове становище?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!