Мене звуть Тетяна і нещодавно я повернулась з Італії додому. Закордоном я працювала майже 10 років і за цей час я змогла допомогти своїй єдиній донечці придбати квартиру, зробити ремонт там і дала частину коштів на покупку машини.
Тепер вже моє здоров’я не таке як раніше і я подумала, що саме час повернутись в Україну. Тим більше донечці з зятем багато чим допомогла.
Сама натомість маю лише невеличку хатину в селі, але дуже полюбляю там бути. Взимку я повернулась, навела трохи лад в хаті, а зараз навесні мені хочеться вже щось робити в саду та на городі. Так мене виховали і я не можу сидіти без роботи. Тільки вдома це звісно набагато приємніше робити, аніж в чужині.
Якось приїхали до мене діти і я вирішила поговорити з Яною про село.
⁃ Донечко, маємо тут такий гарний окраєць землі, шкода, щоб пустував, навіть гріхом. Тому я тут подумала, може як потеплішає вже, то посадимо тут трохи картоплі, буряка, капусти, помідорів… Усілякого посадимо, адже такий вже час в країні, що мати щось своє з городу — дуже добре!
⁃ Що? Який город? Я навіть чути нічого про це не хочу! 10 років нічого не садили, а тепер раптом тобі захотілося — зарепетувала вона.
⁃ А що тут такого? Це ж для усіх нас буде корисно! Будемо мати свої овочі з городу. Тільки лиш прошу вашої допомоги у цьому — далі говорила я.
⁃ Ні, мамо, ти геть здуріла напевне в тій своїй Італії… ми цим займатися точно не будемо! Овочі можна купити в магазині, тоді нічого садити не потрібно — відрубала донька.
Однак потім на кухні я випадково почула її розмову з чоловіком, мовляв, чого це я так швидко повернулась з Італії, бо можна було ще трохи євро заробити. Виявляється, вони ще сподівались на мою фінансову допомогу з машиною, а я взяла і приїхала додому. Та ще й город кажу їм засаджувати.
Боляче було чути це від дітей, але я взяла себе в руки. В мене були накопичені гроші для них, але після почутого, не хочеться ані копійки тепер дати!
Вирішила, що витрачу усі накопичені кошти на розсаду і найму людину, яка розуміється в тому та допомагатиме мені з городом.
Проте, сумніваюсь я у своїх рішеннях трохи. Адже чи правильно я вчиню, якщо не поділись з грішми з донькою? Чи може все-таки вже їх залишити для себе?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!