В одного професора запитали, чому не можна дуже довго про щось думати. Він трохи помізкував, а на наступне заняття прийшов із бокалом червоного вина. Він підняв руку з бокалом догори і чекав, поки студенти зацікавляться цим дійством.
– Як думаєте, що тут всередині? – запитав нарешті професор студентів.
– А що ж? Вино червоне! – крикнули йому із задніх парт.
– Правильно, вино. І що, комусь із вас подобається червоне вино? – запитав знову професор, продовжуючи тримати бокал над собою.
– А кому ж воно не подобається? Усім подобається! – знову крикнув хтось із студентів.
– Дуже добре, – відповів професор. – А скільки ж тут цього вина?
– Грамів 50, не більше!
– Яке 50? Тут 120 мінімум! – відповідали одне поперед одного студенти.
– Нехай і 50, нехай і 100. Я й сам того не знаю, – відповів професор. – Давайте тепер поговоримо про інше. Що буде, як я отак триматиму цей бокал хвилин десять?
– Та, нічого не буде, – відповіла студентка.
– А якщо потримати його довше, десь пару годин?
– У вас дуже болітиме рука! А вино буде благати, аби його випили!
– Чудово. А якщо я так стоятиму добу-дві?
– Тоді вас, із цим чудовим келихом, доведеться в лікарню доправляти! – сміявся один із студентів. – Руку ж вам 100% так паралізує! Та і вино вже, мабуть, смакуватиме не дуже.
– Так. Боюсь, це правда. І що ж я маю зробити, аби врятувати цей напій і свою руку?
– Просто опустіть руку та і все, – здивовано відповідали студенти.
– Опустив. У мене є вино, яке день простояло в бокалі. Хоче хтось спробувати, яке воно на смак? – повернувся раптом професор до своїх слухачів.
Дехто зважився підійти і скуштувати напій. Але нікому до душі він не припав… За день в ньому зібрався пил, шматочки бруду… Усе, що літає в повітрі. Смак став, м’яко кажучи, не дуже приємним.
– Ось таке це і працює, дорого мої. Якщо довго крутити у своїй голові якусь думку, навіть дуже приємну, рано чи пізно вона перетвориться на непіднімний тягар. І все приємне в ньому теж раптом зникне.
Перед сном залишайте всі ваші думки за межами ліжка. Тільки так ви зможете прокинутися зранку з енергією та бажанням жити далі. А всі питання краще вирішувати зранку. Не давайте їм тривожити свій дорогоцінний сон.
Як вам такий приклад від професора?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!