Одного дня моє життя ніби зупинилось… Ми з чоловіком очікували на поповнення, але цього, на жаль, так і не сталося. Наша донечка померла не народившись. Після цього лікарі висунули страшний вирок — неможливість вагітності. Більше ніколи я не буду матір’ю, більше ніколи не відчую як це носити дитинку під серцем. Це завдало подвійного болю, тоді мені не хотілося жити. Сльоза на обличчі не просихали, й з дому виходити не хотілося тижнями. Вийти з цього депресивного стану мені допоміг чоловік. Він зі сльозами на очах благав мене жити хоча б заради нього, тому я взяла себе у руки. З часом мені ставало легше, однак забути невимовний біль неможливо.
Невдовзі на мене чекало ще одне випробування — вагітність сестри. Я щиро раділа за сестру, але ночами гірко плакала, моє серце краялося від горя. На людях я намагалася усміхатися, допомагала сестрі, возила її до лікаря та робила ремонт в дитячій. Коли народилась племінниця, усі були здивовані, адже дівчинка була дуже схожою на мене. Родичі говорили, що вона моя копія. А я коли дивилась на неї, то уявляла, що такою ж могла бути моя дитина.
Потім я стала хрещеною мамою для Даринки. Коли дівчинці виповнилось 7 рочків, сестра з чоловіком пішли на роботу, а я погодилась пильнувати Даринку. Тому ми з нею стали дуже близькими, наче мати з донькою. Даринка мене любила. Вона була неймовірно доброю дитиною, в ній я знаходила спокій.
Одного разу продавець у магазині навіть відзначив нашу схожість, і це викликало у мене сльози.
— Хресна, чому ти плачеш? Щось сталося? — перелякана дівчинка засипала мене запитаннями.
— Все добре Даринко, — намагалася якось пояснити дитині. — Просто подумала, як би добре було, коли б у мене росла така гарна донечка, як ти.
— То народи собі маленьку дівчинку. — розумним поглядом поглянула на мене Даринка.
— Я б дуже хотіла, але не можу. І лікарі не можуть мене вилікувати, — погладила племінницю по голівці.
Кілька хвилин дитина мовчала і щось думала у своїй голівці. Раптом вигукнула:
— Я знаю, хто тобі допоможе. Святий Миколай. Скоро він виконуватиме усі побажання.
— Боюся, що він дослухається тільки до прохань дітей…
— Тоді я йому напишу в листі, щоб подарував тобі дитинку. Маленьку кучеряву дівчинку. — защебетала племінниця.
— Добре, — зітхнула Віта і взяла теплу долоньку у свою руку.
Знаєте мені навіть в голову таке не приходило, що зі мною ще щось подібне може статися. Про свою розмову з Даринкою в магазині навіть нікому не розповідала. Тому коли раптом одного дня мені було погано, усе списала на перевтому та звичайну застуду. Адже майже дев’ять років жила з думкою, що це нереально, то навіщо тішити себе ілюзіями тепер?
Але вночі сниться мені сон: дитятко з великими очима і русявими кучерями, що тягнуло до мене ручки. Вранці я без жодної логіки чи думки я купила тест. Навіть не один. І от сталося чудо — вагітність. Потім я побігла до лікаря. І вже від нього зі сльозами на очах мчала до школи до Даринки.
— Привіт, хресна, — ділова племінниця вийшла з класу. — У нас зараз контрольна, задачі складні. Швидше кажи, чому прийшла. Щось серйозне чи так собі?
— До мене прийшов Миколай. Він послухав тебе… — тремтячим голосом говорила я.
Так моя похресниця першою дізналась про мою омріяну вагітність. Це ніщо інше як чудо! Це навіть лікарі підтвердили. От і як після цього не вірити у святого Миколая?
Тепер моя донечка найкраща подруга Даринки.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!